ІІ

Слід вміти вчасно зупинитись і красиво піти.
Це стосується роботи в усіх галузях - творчій, науковій, громадській тощо.

Бувають періоди, коли краще зробити паузу. Можливо ще не час, а може вже не час.

Зараз і настав період зробити творчу паузу.

Учора вдруге відвідав виставу "Едіт Піаф. Життя в кредит".
Вдруге мене захопила чарівність французької музики. І вже рік, після першого перегляду, мене не відпускає здивування відваги та сили "горобчика" французького шансона. Звідки в невеличкому, сповненому хвороб душевної та тілесної була така віра і відданість.

Після вистави виходиш, нспівуючи основну мелодію, яка багато разів звучала зі сцени "Два... чарівних два... шалених два... два... два.... слова".
Українською мовою це словосполучення має три слова. Замість "Je Tem" ми говоримо "Я тебе кохаю". Але вони все одно мають чарівність та ту силу, що змушує людину творити, підійматись на нові вершини і головне жити!

Сам собі психіатр

Дуже складно навчитись самоаналізу.

Це вимагає підвищеної уваги до того що відбувається і людей, які оточують. З часом, після довгих практик, ця майстерність доводиться до високого рівня і тоді можна починати будувати якісь плани (які реально втілити в життя), починаєш міркувати над тим "чому я такий?".

Тут підстерігає небезпека. Починаєш ставати психіатром для самого ж себе. Длубаєшся у власній голові, починаєш зважувати вчинки та слова, шукаєш їх корінь та причини.

НовЕ

Раніше історичною драмою були фільми, які розповідали про війну, історії розриву між поколіннями, конфлікти між різними прошарками населення. Сьогодні ж історична драма це історія американського хлопака, який 7 років тому після сварки і розриву з дівчиною почав створення сайту.

Говорю про фільм "Соціальна мережа", яку віднесли до жанру історичної драми.

7 років за сучасними темпами - це вже дійсно історія.

Драма також присутня: біль юнака-студента, який навіть маючи 500 млн друзів на "Фейсбуці" все одно клікає на сторінку своєї колишньої дівчини.

Якщо раніше історична драма показувала війни, то тепер вони про особисте, про людей тощо. Але залишається одне. Вони про те, що змінило світ. Світові війни. Соціальні мережі (Фейсбук, Контакт). Вони змінили світ.

Тепер, коли в гості приходять друзі, ми не показуємо фотоальбом, де вставлені різні світлини. Можна вчинити інакше: відкрити сторінку в Інтернеті і показати віртуальний альбом з фотографіями. Аще там можна побачити з ким хто товаришує і хто скидає пісеньки на стінку, а значить пам"ятає і бажає щось (і не обов"язково це щось гарне).

Скидання пісні, повідомлення на таких сайтах може бути і простим нагадуванням про своє існування. Так само як і фільм "Соціальна мережа", яка після прем"єри сприяє збільшенню чисельності населення "Фейсбуку".

Це все нове. І навіть для мого покоління. НовЕ і інколи НЕприйнятне. Але це наші реалії, які маємо.

п.с. буває, що пісенька, яку скинули на стінку дуже радує і ти вдячен його відправнику. але все ж не слід забувати, що інколи можна і подзвонити. Людині буде приємно, якщо їй подзвонять і запитають: "Як ти, друже?".

Роздуми

День минув.
Хоч час був втрачений на якісь порожні речі, але скажу, що день був важливий для мене. Відчуваю це всередині. Щось почало змінюватись.

П.С. Радий, що ця чудова осінь з кожним днем дарує себе все більше і більше. Радий, що хоч на осінь 2010 можна безвідмовно покластись.

Фотографії

Ніколи не радів фотографіям так щиро як в останні місяці.
Можливо став більше цінувати ті миті, які вони закарбовують.
Можливо більше став відчувати плинність всього, що мене оточує.

От одна з останніх фотографій, яка чомусь так мені дорога:

Здобуток

У цю середу вийшов з друку перший номер газети "Педагогічні кадри", де я займаю посаду редактора (хоча може і в.о. редактор - є певні моменти).

Газета накладом 1000 примірників, 6 сторінок, колір, формат А3.

Для мене це дуже знаменно, адже я 5 років видавав студентську газету і 4 роки працював у тижневику "Освіта". Тепер мені довірили інше видання. Хочу його зробити більш популярним і осучаснити.

А поки можу потішитись конкретним результатом!