Для того, щоб...

Кілька фактів з мого перебування в Лазурному. Вчора був місяць як я тут живу.

Для того, щоб потрапити в мережу Інтернет

мені потрібно десять хвилин йти до ринку, де знаходиться Інтернет-центр. Працюю за своїм ноутбуком, бо так дешевше і ефективніше.

БЛУКАЮЧИ ВУЛИЦЕЮ ЛЕНІНА

Кажуть, що за три тижні у людини змінюються звички. У середу було рівно три тижні як я приїхав в смт Лазурне Херсонської області. Не знаю як щодо звичок, але на мислення  такий тривалий час перебування точно впливає.

Я вже відвик від багатоповерхівок (як в пісні «Прилелето лето» Потапа і Насті Каменської: «На пляже ляжем! / И крем по телу мы размажем. / И никаких многоэтажек, /А только песок...»). З одного боку Лазурного безкрайнє море, з іншого – гарячий степ. Виникає враження, що існує лише невеличке селище, яке складається з 13 вулиць і кількох невеличких провулків. Хоча особисто я ходжу лише трьома вулицями і цього повністю вистачає.

В одному есе, яке написав кілька років тому, розповідається про те як дівчина говорить по телефону з матір’ю і сповіщає про те, що розлучилась з коханим, тому їде з міста на кілька днів. Закінчується твір тим, що вона в один бік купує один квиток, а у зворотній – два. У червні я поїхав в Лазурне купивши лише один квиток, а назад взагалі не купував. Тому можу сміливо сказати, що на літо цього року переїхав в інше місце. Для мене це цікавий досвід.

Крім відчуття свободи, яке одразу виникає через відсутність гнітючих багатоповерхівок, починаєш жити іншим ритмом – більш розміреним. Це не Київ, тут не потрібно щось чи когось наздоганяти. Інший ритм позначається навіть ходою – кроки стають більш виваженими і спокійними. 

Тут не рахуєш дні. Немає сенсу від того чи сьогодні понеділок або середа, вівторок або субота. Можливо це через те, що кожен день схожий на попередні. Хоча особисто мені тут більш пощастило, бо в мене дні позначаються різноманіттям текстів, які пишу. Ал ось в тих хлопців, які ходять пляжем і продають креветки або пахлаву різниці в днях взагалі немає. Є лише літо. Числа тут також не мають значення, крім знабйльш визначних. Наприклад, всі довкола знали, що «сьогодні День Конституції, а значить 28 червня», «завтра п’ятниця 13-те».

Як вже зазначив, то існує лише літо. І лише влітку місцеві селяни можуть заробити собі на життя здаючи в оренду житло, продаючи на пляжі креветки і городину на ринку. Я ніколи не був у Лазурному взимку і навіть не уявляю яке  в цю пору року селище має вигляд, бо сумніваюсь, що вулички прибирають від снігу. Як мені відомо, то більшість місцевих робить запас на зиму і перечікують її для того, щоб влітку знову все почати заново. Бо влітку є робота. А той, хто працює не має часу на дурниці. Є власне господарство (наприклад, поле, яке слід обробити, територія, на якій здається житло) і його слід доглядати. Те, що діється в Києві здається далеким і непричетним до того життя, яке тут.

На жаль, там, де я живу телевізор «ловить» лише два телеканала – «Перший Національний» і «Інтер». Тобто, те, що в місті постійно перемикаю і уникаю. Перші десять днів я дивився лише новини, а зараз навіть не цікавлюсь ними. А от телепередачі типу «Про життя», «Сімейний суд» навпаки викликають інтерес. Тепер мені зрозуміло чому «Інтер» має великий рейтинг. Він має найбільше телевізійне покриття, а в далеких селищах і містечках цікаві саме такі телепередачі: «адже вони про таких же людей як я». Хоч мене також обурило голосування за мовний закон, але це здалось настільки далекою подією. Я уявляю атмосферу, яка панувала в Києві і у великих містах в ці дні, але в таких місцях як Лазурне це здалось чимось нереальним.   В Лазурному не стоїть питання про мову. Тут спілкуються різними мовами і одне до  одного нормально ставляться. Тут люди ходять такими вулицями як «Леніна», «Жовтнева», «Комсомольська», «Миру», «Радянська» і ні в кого навіть не виникає питання щодо їх перейменування. У людей є завдання більш важливіше – прогодувати родину. Я розумію, що назви вулиць є ідеологічним впливом на свідомість людей, але від перейменування їх, наприклад, в «Незалежності», «Соборна», наповнення життя людей не змінилось.

Ці речі відомі всім, але на відстані 700 км від столиці вони здаються простими як табличка множення. Спочатку потрібно нагодувати людей, а потім вже займатись питаннями мови і ідеології загалом. Піраміду потреб Абрахама Маслоу ніхто не скасовував – спочатку потрібно вдовольнити фізіологічні потреби, а вже потім всі інші. Тому в якусь мить стає незрозуміло, а чим же насправді займаються в столиці. Тут, в Лазурному, я не можу пояснити людям те, ким я є за фахом (тобто, культурологом). А дивлячись днями по «Першому Національному» телепередачу «Книга.UA», де Ірина Славінська робить  літературний огляд, то незважаючи на мою професійну зацікавленість, я зрозумів, що ця телепередача, яка вироблена на державне замовлення немає сенсу в таких місцях як Лазурне. Тут навіть не продають книжок. У селищі є лише старенька бібліотека, а на літньому ринку - ятка, де поруч з кремами для засмаги лежать кілька книжок розважального характеру.

«Книжковий розпач» в мене виник ще через одну причину. Коли минулого тижня  я читав у подвір’ї книжку і проходячи біля мене сусід-львів’янин запитав «Що за книжку читаєш?». «Оксану Забужко», – відповів я. «Це мені нічого не говорить», – почув у відповідь. Назву книжки «Польові дослідження українського сексу» я вирішив промовчати, бо відчув наближення розмови сліпого з глухим. Чоловік зі Львова загалом виявився цікавою людиною, він працює в автомайстерні, заробляє достатньо, щоб двічі на рік відпочити з дружиною і дитиною. Але тему культури ми з ним більше не підіймали. А от про політику говорили. Політикою в Україні цікавляться, а культура проходить повз уваги.

Переконаний, що якби ми більше «жили» книжками Юрія Андруховича, братів Капранових чи Сергія Пантюка, а не «Десятьма кроками до людей» або ж «Народним списком», то все розставилось би на свої місця. Тоді б навіть не виникало питання про мову і не відбувались жорстокі сутички в центрі столиці. Фраза «Купуй українське» наповнилось би повноцінним змістом.

Я вже три тижні ходжу вулицями, які мають відгомін минулого. Сприймаю їх назви не як політично заангажовані, а як культурну спадщину. Леніна і комсомол з історії не прибереш. Але назви таких вулиць вже вичерпали свій ресурс і зміст. Вони не несуть жодної загрози, а ось відсутність книжкової ятки вже є сигналом для тривоги. Сподіваюсь, що місцеві мешканці наприкінці літа знайдуть, де придбати книжки і прочитати їх взимку.

«ЗОЛОТИЙ БЕРЕГ» ЛАЗУРНОГО

У профкомі співробітників НПУ імені М.П. Драгоманова в наявності путівки в пансіонат на березі Чорного моря (Лазурне, Херсонська обл.). Вашій увазі пропонується репортаж з місця відпочинку і світлини.   

Перебуваючи на відпочинку вирішив використати час з користю для своїх колег. У профкомі співробітників НПУ імені М.П. Драгоманова вже кілька років продають путівки в пансіонат «Золотий берег» (смт Лазурне Херсонської області). Так як я зараз знаходжусь в Лазурному, то вирішив навідатись до цього пансіонату і довідатись куди ж пропонують поїхати відпочивати драгомановцям.

13 ДНІВ – 13 ВРАЖЕНЬ (ЛАЗУРНЕ 2012)

Учора було 13 днів мого відпочинку на узбережжі Чорного моря, а саме в Лазурному Херсонської області. Отримав нарешті невеличкий і не зовсім зручний доступ до Інтернету, тому користуючись нагодою хочу поділитись з вами враженнями.