ЖИТТЄВА МЕРЕЖА

Чи можна закохатись в Інтернеті? Cпілкуючись з людиною, але жодного разу не побачивши її наживо.  Торкатись найсокровенніших куточків душі, але не маючи змогу торкнутись до самої людини. Чи можна покохати через спілкування в онлайні або електронні листи?  Де кожним новим повідомленням ставляться нові і нові запитання, де створюється інший світ.

 

Хтось відповість, що не можна закохатись, що це не буде справжнім коханням. А хтось дасть іншу відповідь.  Інтернет-спілкування – ноу-хау рубежу ХХ-ХХІ століття і має як позитивні, так і негативні боки. Сьогодні хочеться говорити про історію кохання на кшталт історії Якуба і Дженніфер з книжки Януша Вишневського «Самотність у мережі».  Про історію, коли листуючись одне з одним люди зацікавлюються і поринають…

Але куди? Складно сказати. Хочеться назвати це віртуальним світом, бо вони живуть очікуванням повідомлення одне від одного і залежністю від е-mail. Але ж це не просто віртуальна реальність, вона тісно взаємопов’язана з дійсністю. Куди? У світ створений двома людьми? І ця відповідь теж схожа на правильну, бо у спілкуванні вони уникають тем його можливих коханок та її стосунків з чоловіком.

Не знаю чи був у 1996 році (рік народження книжки-історії) термін ескапізм, але тут він доречно підходить. Дві людини втікають від реальності і знаходять одне одного. Уникнемо те, що в книзі розповідається що таке ICQ і те що зараз це вже не цікаво читати. Не будемо говорити про те як Якуб через Інтернет відшуковує потрібний файл змінюючи розуміння колег про географічні кордони. Цим вже не здивуєш. Також промовчимо про манеру Вишеневського додавати в художній текст знання з хімії та біології.  Особисто мене це дратує, але якщо людина є хіміком за освітою, то з цим вже нічого не поробиш. Щоправда, заради справедливості зазначу, що бувають дуже цікаві порівняння життєвих і хімічних процесів.

Після прочитання книжки хочеться лише поставити питання чи можливе кохання через Інтернет-спілкування? Чи може людина втікаючи з реальності закохатись в Інтернеті і потім матеріалізувати (негарне слово, але більш-менш доречне) почуття в реальності? Уникаючи дійсність, людина втікає від думок про самотність, біль, проблеми. Хоче лише відради. А в Інтернеті її багато. Тут все набагато легше. Якщо Вишневський через своїх персонажів говорить: «В Інтернеті багато спокус? Але в житті їх ще більше», то я б сказав: «В реальності багато проблем? В Інтернеті їх набагато  менше». Поступово починаєш занурюватись… у віртуальний світ, у штучний світ…  Там немає зобов’язань. Це дуже приваблює. Можна бути відвертим і розкутим. Можна бути іншим, ніж у житті. І що найголовніше виникає відчуття того, що в можна розкритись. Бо це відрада, бо це втеча.

А от чи може існувати таке кохання в дійсності? Чи можна його скопіювати з Інтернету і вставити в реальність? Цікаво, що письменник сам же відповідає на це питання.

Дженніфер перша почала листування, але вона його і закінчує, обриває. Це рішення їй дається нелегко. Але вона обирає кохання не з онлайну, а історію, що є в дійсності (уникаю формулювання кохання з реальності, бо почуття між Дженніфер і чоловіком вже давно охололи).

Читаючи книжку мене трохи дратували постійні відсилки до інших історій. Але вже переглядаючи фільм зрозумів геніальність цього ходу. Це і є мережа! Вишневський говорить не тільки про віртуальну мережу, але й життєву. Можна вводити в психофілософію термін мережі про яку говориться в даній книжці. Всі попередні історії Якуба – почуття, коханки, друзі, благодійництво, стажування і є «мережею». Тепер до всього переліченого додалась і Дженніфер. У фільмі це гарно показано в кадрі, де листи Наталії (найсвітлішого кохання Якуба) знаходяться разом з мейлами Дженіфер. Ця мережа і створює основу всієї розповіді Януша Вишневського.

На мою думку, це не «історія віртуального кохання, що стала реальністю» (як написано в анотації). Книжка «Самотність у мережі» не про самотність Якуба і Дженніфер, бо в вони не були самотніми, коли спілкувались в Інтернет-мережі. Але життєва мережа Якуба саме і привела його до самотності. Недаремно автор книжки показує читачам саме його минуле, а не Дженніфер. Також я б посперечався з думкою про те чи стала ця історія кохання реальністю. На мою думку, ні. Вона так і залишилась в Інтернеті.

Це історія віртуального кохання, яке мало наслідки в реальності. Якуб вирішує померти, бо не має наснаги більше жити. Кожна мережа має межу, дійшовши до якої людина втрачає все. Мабуть, вона втрачає і свій зв’язок з мережею. Починається зсув центру (бази, ядра, основи) і дана мережа ламається. Ламається і людина. Все руйнується. Руйнується і життя. Вертаючись до комп’ютерної термінології, то на моніторі виник би напис «Еrror». Потрібна дефрагментація диску. Вертаючись до філософської термінології: потрібна деконструкція свідомості. Чи багато людей на це здатні?  

Після цього посту, мабуть, на мене впаде стіна критики прихильників Вишневського. Серед моїх знайомих багато тих кому подобається творчість поляка (особливо серед дівчат). Я не хочу ображати цього письменника. Але книжка мене не вразила. Ідея гарна, але як художній твір, то він мене не вразив.

Наприкінці 90-х років минулого століття, мабуть, «Самотність у мережі» була «бомбою». У 1996 році у школі, де я вчився не було комп’ютерів, а в приймальні директора стояла друкарська машинка.  Комп’ютери були лише в солідних офісах, а Інтернет взагалі здавався чимось нездійсненним. Такими були буремні дев’яності, сьогодні ж уже все не так. Але проблема історій кохання, які виникають в онлайні актуальна і сьогодні. Мабуть, навіть більше ніж раніше.

Чи можна закохатись в Інтернеті? Моя думка, що так. Але чи можна потім це перенести в реальність? Не певен. Особисто в мене була колись подібна історія, щоправда повідомлення мандрували не через комп’ютер, а через мобільний телефон. Таким чином я заклав і свою мережу…

ПОРАДИ МОЛОДОМУ ПИСЬМЕННИКОВІ

Перші літературні кроки дуже важливі. Створивши певний текст, майбутній письменник або поет уважає його найдовершенішим твором, що коли-небудь був написаний. Ейфорія може тривати чи до першого ж уважного прочитання цього твору чи протягом усього життя. Саме тим, хто належить до першої категорії авторів даний нарис і присвячується. Вам, молоді автори, і байдуже скільки вам років – 17 або 56.

                Письменниками стають по-різному. Хтось від нерозділеного кохання, а хтось після довгих журналістських практик. Хтось, як наприклад письменник Сергій Пантюк, спочатку займається  поезією, а згодом лише  починає працювати над прозою. Одні починають видаватися у 25 років, як «відкриття минулого року» Максим Кідрук, а хтось першу книгу отримує в уже поважному віці.

Кожен текст, якщо він гідний читацької уваги, має право стати книжкою. Видання книги – це найважливіша подія у житті автора, адже тоді він перетворюється на справжнього письменника. Тому ми спробуємо дати кілька порад молодим авторам, що хочуть стати популярними письменниками та поетами.

 Найкращий письменник – це найуважніший читач

По-перше, мова – жива система. Літературна мова також розвивається і змінюється. Слід бути уважним та слідкувати за нововведеннями. Передплата видань про літературу – журнали та газети – дадуть змогу отримувати найсвіжішу інформацію та «відчути» мову. Чим швидше ви усвідомите нюанси сьогоднішньої мови, тим «соковитішим» та оригінальнішим буде текст. Але зловживати цим також не потрібно. Не всі зможуть одразу ж зрозуміти: «Сьогодні в етері показали спудеїв в авдиторіях».

По-друге, тільки людина, що прочитала не один десяток книжок здатна створити гідний текст. Якщо ви не читаєте поезію, то навряд чи зможете створювати професійні вірші. Не можна написати інтелектуальний бестселер, спираючись тільки на знання та читання фізико-математичної літератури. Потрібно взяти до уваги всі правила та можливості текстів, перед тим, як створювати власний. Читати слід якісну літературу, якою насолоджується розум та душа, тільки тоді ви зможете досягнути гарного результату.

 Не пишіть в стіл

                Написання творів вечорами та обережне складання їх у шухляді не сприяє просуванню до літературного Олімпу. Сьогодні слід уміти показати себе і довести чому ти відрізняєшся від усіх інших авторів. Будьте активними дописувачами до різних видань, станьте упізнаваємим автором. Також «писання у стіл» не дає жодного професійного розвитку. У вас може бути великий літературний потенціал, який потрібно направити у правильний напрямок. Адже ви можете бути бездоганним літератором, але з твору в твір допускати певні помилки, на які автори зазвичай не звертають уваги.

 Звичайно, складені аркуші в шухляді вдома можуть перетворитись на літературну сенсацію через багато років. Але це станеться, коли ваші нащадки проявлять більшу активність і оцінять ваші рукописи належним чином. Тому не слід гаяти час і чекати, коли хтось інший допоможе.

 Знайдіть творче середовище

У кожному університеті, навіть технічному, існують літературні осередки, де збираються та спілкуються, зачитують свої вірші, есе тощо. Ці групи людей, зазвичай, відкриті і завжди раді гостям. Студентські зустрічі допоможуть тримати руку «на пульсі» літератури, а також «студентський драйв» може надихнути на нові теми.

 Знайомство з іншими починаючими письменниками та поетами дадуть вам поштовх для розвитку. Отримавши першу критику, молодий автор усвідомлює творчий процес більш широко. Не слід боятися критики. Пам’ятайте: не має досконалих текстів. Навіть до класики літератури можна знайти зауваження. Але це не виправдовує промахи. Слід спокійно та з уважністю прислухатися до порад та критики. Будьте об’єктивні до слів друзів – їм завжди сподобається ваша творчість, а ось думка критика має бути сприйнята з увагою та розумінням.

Якщо ж вам не цікава студентська аудиторія, то можна знайти різні літоб’єднання у своєму місті. Вони не будуть такими жвавими і мобільними, але зможуть надати більш професійну підтримку. Тому сміливо відвідуйте різні літературні осередки та клуби, головне, щоб вам була до вподоби атмосфера і ви почали реалізовуватись як літератор.

Крім того, у нових знайомих можуть бути цікаві друзі – письменники, поети, видавці, які  зазвичай залюбки зустрічаються з молодими авторами. Вони, крім знань та професійних рекомендацій, занурюють у літературний та видавничий процес.

Не забувайте про сучасні засоби масової комунікації – преса, Інтернет тощо.  Надсилайте до редакцій журнал та газет свої літературні досягнення. На жаль, сьогодні редакції «ведуть листування тільки на шпальтах газети» і не пояснюють причини відмов або ж виправлень у творах. А ось в Інтернеті можна публікуватись без жодних виправлень. Це і плюс і мінус. Але існують спеціалізовані сайти, які орієнтовані на літературу. Сьогодні в Україні один з найвідвідуваніших таких сайтів є «Гоголівська академія», гаслом якого є «Від рукопису – до книги». Думаю, тебе, як молодого автора, це зацікавить.

Зануртесь у літературний та видавничий процеси

Відвідуйте книжкові виставки, читайте літературні газети та журнали, частіше відвідуйте літературні сайти. Це надасть велику перевагу.

Відвідання книжкових виставок дадуть інформацію про процес, що відбуваються у країні – проблеми, тенденції, новинки. Потрібно уважно спостерігати за процесом, адже ви можете бути неперевершеним майстром слова, але написані тобою твори зараз є не актуальними. Слід розуміти, що, наприклад, «Кобзар» уже написаний Шевченком та братами Капрановами, а «Енеїда» Вергілієм та Котляревським.

 

Не оминайте конкурси

                Не бійтесь надсилати рукописи на конкурси та премії. Ніхто не може гарантувати перемогу, але ваші тексти все ж можуть стати «відкриттям року». Сьогодні різноманітні видавництва, Інтернет-ресурси, видання проводять велику кількість літературних конкурсів. Це гарна можливість, яка може стати вашою «зірковою годиною». Також існує багато премій, як вітчизняних так і закордонних, які спрямовані саме на молодих авторів.  

 Ще кілька порад

                Подані вище поради більш організаційні: як організувати себе та втрапити в літературний потік. Можна дати ще технічних порад.

Наприклад, не писати «зарозумно». Якщо ви хочете мати широке коло читачів, то не слід перенасичувати тексти метафорами, символікою тощо. Пам’ятайте, сучасний читач вибагливий. Він має великий вибір і обираючи книжку не любить дуже розумні, але й примітивні тексти. Дотримайтесь «золотої середини».

Усвідомте свою аудиторію читачів. Для того, щоб не стати заручником обставин, описаних вище. «Молоко з кров’ю» Люко Дашвар та «Залишенець» Василя Шкляра орієнтовані на зовсім різного читача, але ж обидві книги користуються популярністю.

                Шліфуйте свою мову. Наповніть кожне слово змістом і не використовуйте зайве. Нехай буде менше, але динамічніше, змістовніше і якісніше. 

 Наостанок

                Відомий письменник Чак Палаґнюк колись написав 13 порад письменникові. Але, найголовніше з них, сформульоване наступним чином: Пишіть книгу, яку захочеться прочитати самому.

(стаття друкувалась у газеті "Друг читача")

ТРОЯНСЬКИЙ КІНЬ СОЦІАЛЬНОЇ МЕРЕЖІ

Восени цього року відбулась прем’єра кінострічки, яка захопила увагу більшості студентів. Це не дивно, адже більша частина молоді  зареєстрована в Інтернет-мережах, де можна спілкуватись, знайомитись і навіть вчитись. «Соціальна мережа» –  фільм 2010 року, з приводу якого професійні критики англомовного світу винесли стовідсотково позитивний вердикт.

            Нашу увагу привертає не лише прем’єра фільму, а те, що жанр фільму був сформульований як «історична драма». Зазвичай в історичній драмі йдеться про життя й діяльність державних діячів, полководців та інших історичних осіб, наприклад «Володимир» Феофана Прокоповича, «Йосип Патріарх» Лаврентія Горки, у кінематографі  це безперечно «Гладіатор», «Троя», «Адмірал», «Хоробре серце», «Страсті Христові» тощо.

Про що ж розповідає «Соціальна мережа»? У 2003 році у студента Гарвардського університету Марка Цукерберґа народжується ідея створення сайту, що дозволяє сформувати рейтинг студенток. Це відбувається одразу після того, як його залишила дівчина. Так з часом з’являється сайт «Facebook», який впровадив у світ соціальні мережі, які спрямовані на побудову співтовариств в Інтернеті для людей зі схожими інтересами і діяльністю. Вітчизняні аналоги даних сайтів: В Контакте, Одноклассники та інші.

            Якщо раніше історичною драмою були фільми, що розповідали про війну, історії розриву між поколіннями, конфлікти між різними прошарками населення, то сьогодні, як бачимо, це може бути історія студента, який сім років тому створив сайт. Незмінне одне: вони про те, що змінило світ. Війни, повстання, великі історії кохання, соціальні мережі змінили світ. За сучасними мірками сім років, це вже дійсно історія, елементи драми ми також відзнаходимо у фільмі: у завершальній сцені хлопець, за словами журналістки Лідії Маслової, «з’являється полоненим Інтернету, що залипнув на одній-єдиній сторінці – на тій сторінці його минулого реального життя, яку йому давно слід було б перевернути».

            Соціальні мережі подібні на Троянського коня, який виглядає по одному, а всередині несе з собою інше. Соціальні мережі спочатку пропонували пошук однокласників та спілкування, сьогодні вони перетворились у середовище для постійного перебування. На сайті можна спілкуватись та навіть вчитись, вони перетворились на гарний пошуковий сервер, де можна віднайти корисну і рідкісну інформацію доступним та швидким чином.

Журналіст Пітер Треверс відзначив актуальність для нинішнього покоління того, що завершує фільм, а саме «образ самотнього Марка, який сидить перед мерехтливим екраном і прикидається, ніби не самотній».

Дані роздуми є незвичними для освітянської галузі, але вони показують нові виклики, які виникають перед нами та сприяють переосмисленню багатьох феноменів, акцентуванні уваги на нових тенденцій, що впливають на культуру та суспільство, а значить і студентську молодь.

НЕПРАВДИВА ІСТОРІЯ ПРО ПРАВДИВИЙ АЛКОГОЛЬ

У 1962 році не існувало двох яскравих феноменів – Постмодернізму і Інтернету. Перший перегорнув усе догори дриґом, другий – пожвавив суспільні процеси. Тому все, що відбувається у стрічці «Дні вина і троянд» є естетичним, повільним і інколи не логічним. Проте від цього фільм набуває ще більшої краси і переконливості. Сьогодні поговоримо про художній фільм, який естетично показує алкоголізм, повільно розповідає про те як подружня пара падає у прірву. А логіки в цьому бути і не може, бо «алкологізм – це лотерея» і щось передбачити складно.

 

Для розуміння того про що говоритимемо далі наведу анотацію з сайту «Кінопоіск»: Джо Клей – молодий успішний клерк знайомиться з чарівною Кірстен Аронсон, незабаром вони одружуються, у них народжується донька. Залюбки випиваючи, Джо поступово привчає до цього і дружину. Поступово випивка витісняє усе з їхнього життя – Джо втрачає роботу і допивається до білої лихоманки. Джо, що виявився на краю прірви, рятують збори анонімних алкоголіків. Але Кірстен не хоче визнати, що хвора. Вона змушує Джо знову почати пити…

У 1962 році не було Постмодернізму і Інтернету, але вже з’являвся напрям, який сьогодні відомий як public relations або зв’язки з громадськістю. Джо працює саме в цій галузі і цікавою є розмова з батьком Кірстен, де підіймаються етичні питання щодо цієї діяльності. Джо говорить, що має доводити до відома гарні боки підприємства. Батько ж запитує що буде якщо підприємство вчинить щось погане. Виникає питання як же має вчинити тоді спеціаліст з public relations. Хоча Джо і намагається щось сказати, чіткої відповіді все одно ми не почуємо. Хоча в той же час Джо є моральною людиною, він намагається не працювати в галузі, яка йому не подобається. Мається на увазі початок фільму, де він постачає дівчат багатію. Це як ми можемо зрозуміти і вважалось за зв’язки з громадськістю у 60-ті роки ХХ століття. Джо хоче займатись справжньою роботою і йому її дають. Також з перших хвилин глядачеві показується як Джо випиває. П’є усюди і постійно – без причини або її знаходячи. Тому з часом він і втрачає роботу  Він жаліється, що за чотири роки змінив п’ять місць роботи. Кірстен заспокоює свого чоловіка,  випиваючи вона говорить йому, що він тяжко працює і в усьому винні інші.

            Одразу ж зауважимо, що винним у тому, що Кірстен стала пиячити є саме Джо. Коли батько дівчини гнівається на нього, то він має на це вагомі підстави.

Сцена, коли Джо приходить додому п’яним і зчиняє скандал показує різницю американського менталітету і нашого. Коли чоловік приходить додому п’яним, то слов’янки дадуть такого прочухана, що чоловік швидко заспокоїться. Звичайно трапляються різні випадки, але зараз ми порівнюємо саме вихованих і інтелігентних людей (якими наші персонажі і є). В сцені, що показується в фільмі, Кірстен не може нічого вчинити з чоловіком. Він же поступає вкрай егоїстично змушуючи її випити разом з ним. Він скучає за нею як партнеркою по випивці і навіть її слова, що в неї грудне молоко не справляють на нього ніякого враження. Хоча це і передбачувано – з п’яною людиною вкрай складно говорити.

І от вона вчиняє найбільш безглуздий учинок у своєму житті – підіймає чарку разом з чоловіком. Підіймаючи, вона говорить слова, які є визначальними і характеризують її: «Разом на небі». Джо, і саме Джо, спричинив до її хвороби. Саме він ще на самому початку фільму купив перший в її житті алкоголь. Можливо він був і її першим сексуальним партнером. Можливо вона прожила б все життя так і не п’ючи, якби зустріла інший тип чоловіка. Але, на мою думку, Кірстен була «бомбою сповільненої дії». Вона все одно зірвалась би.

Фільми кінця 50-х, 60-х і початку 70-х на перший погляд є на перший погляд не цікавими для сучасного глядача – дії відбуваються повільно і не вистачає екшену. Але ці фільми цікаві тим як вони показують персонажів, як змальовуються характери героїв. В цих фільмах сховані різні «ключики», які зібравши вдасться зазирнути глибше – в персонажів, ситуацію та, врешті-решт, справжнє життя, наша з вами реальність. Так і в «Днях вина і троянд». Творці фільму залишили два ключики завдяки яким ми можемо зрозуміти  характер героїні. Ці два ключики знаходяться в екрані телевізора. Не того, який дивимось ми, а того в який дивиться Кірстен. У фільмі, на мою думку, не випадково показується увімкнений телевізор, де транслюються мультфільми. Саме їх дивиться Кірстен напідпитку. Вони їй подобаються, вони відповідають її внутрішньому світові. Коли Джо знайомився з її батьком, то той розповів, що Кірстен була слухняною дівчинкою і завжди приходила додому вчасно і була слухняною. Можливо, їй це і подобалось. Але з часом це потрібно було якось компенсувати, так і виник феномен «бомби сповільненої дії».

Емоційно сильною є сцена, коли Джо приїжджає до неї в мотель і просить повернутись. Він уже певний час не п’є і лікується, вона ж все більше розчиняється в хиткому світі алкоголю. Перед Джо постає вибір: бути з нею випивши або одному. Вибір складний і він довго приймає рішення. Джо обирає кохану жінку і підіймає чарку.  Ця сцена цікава, бо вона, на мою думку,  є відповіддю Кірстен чоловікові – так як він, коли в неї було грудне молоко змусив її випити, так зараз вона змушує і його. Це потрібно для рівноваги, це потрібно для її самоствердження.

Цікавою є побудова фільму. Сцени інколи дуже раптово змінюються. Одна сцена закінчується, а в іншій ми дізнаємось, що минув рік. Така побудова, на мою думку, обрана не випадково. Так сприймають світ пиятики, вони не бачать як минає час, що відбувається довкола. Для них все це втрачає сенс. Вони втікають від реальності. Про це говорить в останніх хвилинах фільму і Кірстен. Вона хоче повернутись до родини, але її дратує цей світ і вона не хоче обмежувати себе в алкоголі. Цього разу чоловік ставить перед нею умову: місце алкоголю в їхньому житті більше не має бути. Кірстен відмовляється. «Світ довкола здається брудним», – промовляє вона. Але умова Джо є непорушною. Тому Кірстен йде геть. Він же дивиться услід з вікна. На вікні бачимо відображення вивіски «Бар».

 

ТЕПЕР УЖЕ ВИКЛАДАЧ

Звичайний схід сонця. Ранкові процедури, сніданок, збираєш сумку – роздруківки, теки, телефон, їдеш тією ж самою маршруткою. Місце призначення теж саме – університет. Але вже все не так як раніше. Тепер ти приходиш в університет не вчитись, а вчити, тепер ти не студент, а викладач.

Перейшовши майже рік тому зі студентської лави до викладацької по-новому дивишся на всі звичні та любі для серця стіни, аудиторії. Тому хотілося б розповісти свої враження.

 

Студентські зв’язки

Відверто кажучи до сих пір є місце сильним зв’язкам зі студентством. Це пов’язано з тим, що ще рік тому будучи студентом і активістом я спілкувався з великою кількістю молодшокурсників, багато з них є моїми гарними товаришами. А сьогодні доводиться тримати певну субординацію.

У цьому навчальному році більшість пар у мене були зі студентами інших факультетів, але також є заняття з культурологами третього курсу. Це група, де більшу частину студентів я зараховував в університет, бо працював у 2008 році технічним секретарем приймальної комісії. Пам’ятаю їх шлях від абітурієнта з великою кількістю документів і вже до свідомих (а інколи і навпаки))) студентів. І ось першою парою в першому навчальному році в якості викладача в мене була саме з ними. Хвилювання було великим, але віддам належне групі. Не було жодних гострих моментів – дружба дружбою, навчання навчанням. Звичне «Руся» перетворюється на «Сергій Сергійович».

 

Розуміння Студента

Першокурсники Інституту соціальної роботи і управління, наприклад, мене абсолютно не знають і там цілковито відчуваєш себе  викладачем вишу. Але складність полягає у тому, що до сих пір розумієш Студента і є лояльним до нього. А це інколи близько до того, щоб взагалі нівелювати навчальну діяльність студентів. Може втратитись ефективність. Відчуваю, що кожної пари стаю більш вимогливим. Не тому що починаєш відчувати домінування, а тому що це є критерієм ефективного навчання. Крім того, розуміння Студента сприяє не тільки до лояльності, але й до вимогливості, бо знаєш як інколи студент любить спасувати та схалтурити.

 

Часті питання

Часто за цей рік чув питання: «А викладачі готуються до пар?». Скажу відверто: готуються. Причому як молоді, так і досвідчені. Спілкуючись з викладачами кафедри зрозумів усю їхню відповідальність до справи. Постійно потрібно шукати актуальну інформацію, нові дані, тощо. Крім того, це часто доводиться адаптувати до спеціальності та до групи. Студенти бувають різного рівня підготовки і спеціальність накладає відбиток на мислення, тому краще пов’язувати матеріал з майбутнім фахом молоді.

Другим частим питанням є розмір заробітної плати. Тут, на жаль, похвалитись немає чим, тому не називатиму розмір зарплатні. Але вона дуже маленька.

Третім частим питанням є «Тобі подобається?». Так, подобається. Робота складна і виснажлива, але спілкування з людьми це саме те чого я хотів.

 

Після сказаного

Ставши викладачем зовсім по-іншому починаєш оцінювати те, що ще нещодавно вчив як студент. Мислення стає іншим, відчуваєш відповідальність. Бо саме від тебе залежить як студенти знатимуть історію української культури та маркетинг (те, що я викладаю). Тому ставиш перед собою дуже високі планки і постійно крок за кроком до них підіймаєшся. Відчуваєш, що не вистачає педагогічного стилю, а інколи просто досвіду роботи з великою аудиторією (особливо це стосується голосових зв’язок).  Але робота є цікавою і динамічною.

ВЕЛИКИЙ КРОК ДЛЯ ЛЮДИНИ, АЛЕ МАЛЕНЬКИЙ ДЛЯ УНІВЕРСИТЕТУ

Почнемо з радісної новини: «Студентський Глобус» знову видається в ІФОНі. Вже четвертий місяць газета сповіщає різні новини і ділиться роздумами. На шпальтах видання можна знайти корисну інформацію як студентові, так і викладачеві. Оновлений «Глобус» почав більше приділяти увагу науці, раніше цього бракувало. Поступово обсяг газети збільшується. Одним словом, «Глобус» живий!

Цьогорічне видання газети «Студентський Глобус» нагадує спроби видавати газету, які робились у 2005 році. Видавши перший номер накладом у 20 примірників студенти-активісти очікували на допомогу. Думали, що нам допоможе видавати газету університет – чи друком чи фінансово…

Чекали десь півроку і не дочекавшись вирішили взяти процес у свої руки. Тоді і стало зрозумілим значення феномену «студентське самоврядування». Все залежить тільки від власної ініціативи. Єдине, що бракувало – це те, що не було старших курсів і не було можливості з кимось порадитись. Тому газета і мала ряд недоліків. З часом процес удосконалювався і їх у роботі ставало все менше. Можливо, якби поряд був хтось зі старших друзів ми могли б уникнути багатьох проблем. Хоча, з іншого боку може відсутність порадників і став найбільш позитивним моментом. Чомусь передача цінностей і досвіду сприймалось і сприймається молодшокурсниками як зазіхання на їхні погляди і позиції. Так було зі Студентською Радою, так частково є зараз і з «Студентським Глобусом». Але я завжди виказував свої погляди відкрито і без зайвих прихованих пієтетів. Тому проведу аналіз  слабких і сильних місць оновленого «Глобуса». Почну з останніх – сильних сторін.

Варта уваги і похвали ідея із розміщенням найкращих, найяскравіших студентів ІФОНу на обкладинці газети. Потрібно не втрачати цього тренду і розміщувати на сторінках газети найбільш гідних. Можливо порівняння вийде і дивним, але коли сьогодні переді мною обкладинки трьох останніх «Глобусів», то виникають асоціації з журналом «Time». На мою думку, метою сьогоднішньої редколегії має стати перетворення «Глобуса» в часопис в стилі «Time» (тільки Драгомановського рівня). Для цього потрібно «виходити на ринок» з якісними матеріалами. Потрібно зібрати довкола себе інтелектуальних особистостей з усього університету, а згодом утворити спільноту, постійну автуру. Це стане великим скарбом для газети, редколегії, ІФОНу та університету.

Перефразовуючи відомий вислів скажу так:  «це великий крок для людини, але маленький для університету». Що мається на увазі? Видання газети є великим досягненням команди, що зараз над нею працює (маю за честь те, що до неї зараховують і мене). Загалом, незважаючи на п’ять років регулярного видання, газета почала видаватись «з нуля». Тому тут маємо віддати належне сьогоднішньому редакторові Ользі Гончар.

Наявність газети це добре, але вона повинна (і в цьому вся краса самвидавів) почати впливати на загальний процес в університеті. Ось що мається на увазі під частиною: «…маленький крок для університету». Раніше переважаючим напрямком був літературно-філософський. В університеті не було жодних можливостей для літературної реалізації студента, тому цей напрямок і став домінантним. Хоча в цей же час було багато закидів на нецікавість газети через брак інформаційного блоку. З часом це вдалось вирішити рубрикою «Глобус-інформ» та  розміщенням коротких повідомлень про події.

На мою думку, інформаційність газети складно підтримувати через те, що сьогодні інформація дуже швидко стає неактуальною. Прикладом того є редагована мною нині газета «Педагогічні кадри». На жаль, через ряд причин вітальні слова з Днем Перемоги ветерани та читачі зможуть побачити лише наприкінці травня – у той час як будуть уже зовсім інші думки, настрої, бажання.

Вирішенням проблеми з інформуванням в ІФОНі стало створення блоґу. Кілька років тому функціонував неофіційний сайт, але з певних причин він уже технічно (і морально) застарів. Тому створення блоґу є дуже гарним рішенням проблеми інформаційного вакууму в університеті та ІФОНі зокрема. До речі, цей інформвакуум ймовірно і не скоро вирішиться, бо всі спроби налагодити роботу прес-служби в університеті сьогодні зійшли нанівець і цей важливий нині підрозділ відсутній.  

Продовжуючи тему блоґу і газети зазначу, що частина матеріалів дрейфує з Інтернету в газету та навпаки. Це в той час, коли цільова авдиторія обох ресурсів є однакою і якісно не відрізняється. Тому тут потрібно шукати нові ходи. Наприклад, давати на блозі розширену інформацію, а в газеті лише короткі інформповідомлення. Але може і навпаки: аналітику, роздуми в газеті, а замітки на блозі. В останньому варіанті – читачі будуть в курсі новин, а потім з найважливішими темами знайомитимуться в газеті. 

Не можна оминути і той недолік, що якщо напрямок газети змінився з літературно-філософського на інформаційний, то потрібно активно завойовувати і відстоювати свою позицію. Потрібно почати впливати на загальний поступ університету. Це і стане великим кроком для всієї нашої системи. Студентський вільний дух, неординарне мислення, бажання змінювати світ – це те, що відрізняє молодь. Тому потрібно почати активно працювати вже сьогодні над своїми пропозиціями, ідеями тощо. Але потрібно вміти не просто критикувати, але й пропонувати щось нове. Крім того, не забуваймо і про аргументацію – все повинно бути обґрунтоване.

«Студентський Глобус» живий! І це дуже радує. Бо тоді б і не було сенсу в усьому, що наведено вище. І головне, що він не просто живий у спогадах, але й в дійсності. Дуже часто й нині згадуються різні газети, що видавались в університеті («Сьоме небо», «Памолодь», «Драгомановець»), але які вже кілька років не існують. З «Глобусом» усе інакше – відсутність газети в минулому році була чітко видна  для більшості. А це вже багато означає і накладає велику відповідальність!

Повернення

Скажу чесно: постійно вести блог виявилось для мене складним завданням. 

Увесь час виникає робота, яка відволікає від електронного щоденника. Так тривало десь півроку. Та цією весною у мене з"явилось розуміння необхідності ведення блогу.

Не знаю як багато буде читачів у моєї сторінки, але навіть якщо одна людина прочитає мої повідомлення, то буду радий. 

Також якщо у вас виникатимуть зауваження до матеріалів, які розміщуватимуться, то пишіть мені на мейл (globus41@ukr.net). Буду радий дискусіям і спілкуванню!

До нових зустрічей!