НЕМАЄ УКРАЇНИ БЕЗ «ДНІПРА» І «ДНІПРА» – БЕЗ УКРАЇНИ

Представляти журнал «Дніпро» не потрібно. Його люблять всі читаючі люди. Любов до журналу бере відлік у 1927 році і цього року журналу виповнюється 85 років.

Дивлячись на сьогоднішні випуски журналу дивуєшся, що видання святкує настільки серйозний ювілей. Редакція «Дніпра» приділяє увагу тому, щоб «Дніпро» виглядало сучасним і його сторінки були насичені актуальним ритмом життя. Колектив журналу вирішує це питання професійно і вишукано – дизайн, підбір матеріалів, різноманіття тем вражають читачів. Це підтверджується високим накладом для нашого часу. Більш ніж 10 тисяч примірників журналу виходить щомісяця і потрапляють у найрізноманітніші куточки України і світу. Головний редактор Микол Луків підкреслює, що наклад журналу «Дніпро» складає загальну сукупність накладів усіх українських літературних журналів, а також вдвічі більше, ніж у відомих і шанованих нами російських журналів «Новый мир», «Иностранная литература».

СУЧАСНИЙ РОМАН ПРО ТРАДИЦІЇ

Орхан Памук – незвичний письменник для читача, тому і привертає увагу до себе. Хтось читає його романи із захопленням, а хтось нещадно критикує. Ми ж розглянемо його текст «Сніг» з точки зору постмодерністської парадигми, в якій і творить турецький письменник.

Мозаїчність, одна з рис жанру постмодерну, використовується письменником на високому рівні. Читаючи глави його романів інколи стає незрозуміло чому описуються певні події, розмови, місця. Лише запам’ятовуючи ці деталі, читач може зібрати їх наприкінці книжки як мозаїку і побачити картинку повністю. «Сніг» є складною мозаїкою, яка потребує уваги читача до останньої сторінки.

Улюблений письменник?

Орхан Памук як письменник цікавий з невідомих мені причин. Три роки тому я прочитав його книжку «Нове життя», а два роки тому – «Музей невинності». Перша книжка прочиталось мною на одному подиху. Мандри головного героя зачаровували і я ще довгий час розмірковував над романом.

«Музей невинності» для мене став чомусь складним у сприйнятті. Тоді і зараз пояснюю це недопрацьованим  перекладом. На відміну від першої книжки, другу я читав українською мовою. Не маю права судити, та мені здалось, що переклад міг би бути більш насиченим. Щодо обкладинки, то взагалі не хочеться коментувати. Про те що «Фоліо» не має часу на якісну підготовку видань вже писалось в ЗМІ не раз. Коли знайшов в Інтернеті обкладинку оригінального і російського видання (вони однакові), то зрозумів, що вона мені ближче за світовідчуттям.

ПРО СЕРЙОЗНЕ

Мене часто запитують: «Що ти робиш в університеті? Чим займаєшся?». На подібні запитання намагаюсь не відповідати.

Наче працюю викладачем, хоча занять зі студентами у мене мало. Більшість з університетського колективу мене знають як редактора газети. З 2005 по 2010 рр. це був «Студентський Глобус».

«Студентський Глобус» – газета, яку було створено з однодумцями. Вона стала одним з найвдаліших проектів в студентському колі тих часів. Нею я пишаюсь і вона мене багато чому навчила.

Сьогодні «Студентський Глобус» уже створюється іншими людьми. Кілька років тому я їх навіть не знав. Сьогодні вони повноцінні члени студентського колективу. Вони принесли свої зміни як у життя університету, так і в газету.

РАНКОВА ДРАМА

У літературно-читацькому журналі «Дніпро» надрукували есе «Ранкова драма». Твір раніше ніде не оприлюднювався, тому має бути цікавий тим кому до вподоби моя творчість і тим, хто щодня зустрічає невгамовних бабусь у маршрутках чи в громадському транспорті.

Одного разу по дорозі в університет я став свідком суперечки, яка виникла в маршрутці, вона і стала основою твору. Есе невелике, та цікаве тим що показує читачу буденну сварку з незвичним завершенням.

Ми щодня зустрічаємо дивних і не завжди приємних людей. Але тоді в маршрутці я замислився над тим, що ми не намагаємось зрозуміти цих людей. Вони ж поводять себе не просто так, на це має бути причина. Наша впертість заважає нам почути іншого. А можливо почувши ми могли б допомогти йому чимось.

КОНТАКТУ ОФЛАЙН

Став менше часу проводити в соціальних мережах. На різдвяні свята навіть не вмикав комп’ютер. Два дні без мерехтливого екрана. Мені сподобалось.

Мене завжди забавляли випадки, коли людина видаляє свій профіль з соціальної мережі, щоб позбутись звички читати «новини» і блукати сайтом. Мої спостереження показують, що 90 % таких користувачів повертаються в «онлайн» через кілька днів чи тиждень. Переконаний, що видаляння не може допомогти, бо проблема полягає у самій людині, а не в сайті, у її мотивації, а не у відкритому вікні листування.

ГАЗЕТА ЯК КАДР З ЖИТТЯ

Протягом минулого року ми вдвічі збільшили обсяг газети. Цей крок редакції газети викликаний потужною роботою всього колективу Драгомановського університету та прес-центру, зокрема. В нашому університеті відбуваються унікальні для освітнього простору заходи. Найбільш значні і яскраві з них потрапляють на шпальти газети. Статті доповнюються якісними і «живими» світлинами, коментарями провідних спеціалістів, що сприяє кращій ілюстрації насиченого і активного життя нашого вишу.

Газета «Педагогічні кадри» має концепцію, яка визначена самою назвою багатотиражки. Назва «Педагогічні кадри» може тлумачитись з двох різних позицій. Перша – це люди, що працюють в освітній системі, друга – миті, які хочеться зберегти у пам’яті чи на фотографіях. Поєднання цих двох значень і є сутністю газети.