ІВАН ГОРБАЧУК: «Треба об’єднуватись і підтримувати незалежність»

18 січня святкував  ювілей відомий вчений-фізик, кандидат фізико-математичних наук, професор Іван Тихонович Горбачук. Зустріч з Іваном Тихоновичем пройшла в атмосфері взаємопорозуміння, адже спілкування з людиною, яка має подібний життєвий досвід, дарує нові стимули для наукової і творчої діяльності.

– Іване Тихоновичу, як ви потрапили до Драгомановського університету?

– Це була не проста стежка. Народився в с. Батарея Березівського району на Берестейщині. У сім’ї був третьою дитиною з семи. Середню освіту отримав в Березівській школі № 1, що знаходилась за 25 км від мого рідного села. У 1952 р. закінчив середню школу і вирішив поступити на геолого-розвідувальний факультет Львівського політехнічного інституту. При вступі отримав трійку з твору російською мовою, тому не мав права на стипендію. Декан порадив дочекатись зимової сесії, успішно скласти її і тоді вже отримувати стипендію. Та через матеріальні нестатки, змушений був категорично відмовитись і у жовтні цього ж року влаштувався вчителем 2-го класу в с. Подусьє. Мешкав на квартирі і таким чином до кінця навчального року вчителював всі дисципліни – від писання, математики до співів і малювання. Зараз уже згадуючи, розумію, що багато чого бракувало в тому вчителюванні. Хоч я і мав на це право після середньої школи, та все ж досвіду бракувало. Найбільше мені подобалось вчителювати математику, а от заспівати насмілився лише через півроку після того як почав вести заняття зі співів. Через рік я знову поступав до Львівської політехніки, вже на спеціальність «автомобілебудування» машинобудівельного факультету. Екзамени склав «добре і відмінно», але не пройшов за конкурсом. Тому поїхав додому і почав працювати в колгоспі, а вже у квітні 1954 р. поїхав до Києва.

Про роботу університетської газети «Педагогічні кадри»

З виступу на ректораті НПУ імені М.П. Драгоманова 10 грудня 2012 р.

 

Шановний Вікторе Петровичу!

Шановне панство!

Дякую за можливість представити основні здобутки редакції газети «Педагогічні кадри» за останній час і окреслити основні пріоритети в роботі на майбутнє.

Загалом за час моєї роботи на посаді головного редактора університетської багатотиражки «Педагогічні кадри» з 2010 р. було видано 22 щомісячних випуски та 1 спеціальний двомовний випуск. Останній був приурочений до 170-річчя від дня народження Михайла Драгоманова і був презентований на Європейському форумі ректорів педагогічних університетів. Номер підготовлений за сприяння Інституту іноземної філології.

ВОЛОДИМИР БОРИСЕНКО: «Історія – благодатний вчитель»

 

Пропонуємо вашій увазі інтерв’ю з професором Володимиром Борисенко. На яких помилках з історії ми маємо вчитись, якими бачаться сьогоднішні студенти відомому професору і чи цікаво досліджувати сучасність історику. На ці та інші питання ви дізнаєтесь відповіді з розмови з Володимиром Йосиповичем.

Інтерв’ю приурочене до 70-річчя професора Володимира Борисенка. 

 

– Володимире Йосиповичу, Ви є членом двох спеціалізованих рад по захисту дисертацій. Розкажіть, будь ласка, які сьогодні теми переважають у дослідників?

–       На сьогоднішній день на захист досить часто надходять дисертації з історії діяльності ОУН, УПА та з інших політичних тем. Такий підхід вчених до обрання тем дисертаційних досліджень цілком виправданий з точки зору їх попередніх замовчувань і фальсифікацій. Але вже відчувається певний дубляж тем дисертацій, повторюваність вже дослідженого, що наштовхує на думку про необхідність активнішого залучення насамперед нових джерел, що знаходяться за межами України. Цілком очевидною стає недостатність уваги дослідників до соціально-економічної тематики, а також проблем національно-духовного розвою українського народу. Зокрема, це стосується впливу таких духовних чинників як мова, віра, мораль на минуле становище, консолідацію та перспективу подальшого розвитку української нації.

КРАСА І ПРИСТРАСТІ В ГУРТОЖИТКУ

21 листопада в студентському гуртожитку № 5 Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова відбулось свято «Міс гуртожитку». Захід став одним з найбільш цікавих подій університету, які були приурочені до  святкування Дня студента.

У середу після занять студенти Інституту філософської освіти і науки та Інституту корекційної педагогіки та психології пошвидше прямували до гуртожитку, щоб встигнути на щорічний конкурс «Міс гуртожитку». В цьому році організатори обіцяли вразити присутніх цікавістю і неординарністю заходу. Забігаючи наперед зізнаємось, що їм це вдалось на повну силу.

 

Учасниці «Міс гуртожитку» підготували творчі виступи, а з кожним новим конкурсом дівчата ставали все більш впевненішими і чарівнішими. Кожна конкурсантка намагалась якомога ефективніше вирізнитись поміж конкуренток, тому захід виявився цікавим і приємним для перегляду.

МИРОСЛАВ ЖАЛДАК. УЧИТЕЛЬ УЧИТЕЛІВ ІНФОРМАТИКИ

15 серпня 2012 р. академіку Мирославу Жалдаку виповнилось 75 років. Розмова з «учителем учителів інформатики» як називають Мирослава Івановича в Україні та за її межами вийшла щирою і прямою. У годинній розмові відомий науковець відкрився перед нами не лише як вчений, але й як активна людина та дбайливий сім’янин.

 –       Мирославе Івановичу, розкажіть, будь ласка, коли і як ви пов’язали своє життя з Драгомановським університетом?

–       Після закінчення у 1959 р. механіко-математичного факультету Київського державного університету імені Т. Шевченка я був направлений на роботу до м. Тула (Росія). Але в с. Баришівка Київської області залишились дружина і дитинка. В Тулі не змогли забезпечити житлом і роботою нашу молоду сім’ю, тому на початку 1960 р. мені дозволили повернутись в Україну. Після повернення я звернувся до керівниці відділу в Інституті кібернетики АН СРСР Катерини Ющенко, яка обіцяла взяти мене на роботу у свій відділ. У той же час до неї звернулися представники Київського вищого інженерного радіотехнічного училища (КВІРТУ) з проханням допомогти з укомплектуванням кадрами електронно-обчислювальної лабораторії, яку щойно було започатковано в училищі, і Катерина Логвинівна серед інших порекомендувала їм і мою кандидатуру. Так я попав до КВІРТУ з намірами працювати на посаді інженера-програміста в електронно-обчислювальній лабораторії. Однак невдовзі мене викликав начальник відділу кадрів майор Г.С. Радаєв і запитує: «Як ти дивишся на те, щоб піти на викладацьку діяльність на кафедру математики?». Я, звичайно, засумнівався – надто вже відповідальною здавалася мені викладацька робота у вищому військовому навчальному закладі, тим більше одразу після студентської лави, без будь якого досвіду і впевненості в своїх силах і можливостях. Побачивши мою нерішучість і вагання, майор Радаєв сказав: «Словом, так. Командування вважає за потрібне задіяти тебе на цій роботі. Іди і доповідай завідуючому кафедрою математики, що тебе прислав Радаєв». «Єсть, товариш майор», відповів я і пішов доповідати завідуючому кафедрою математики. Так майор Радаєв Г.С. круто повернув мою професійну дорогу на педагогічну ниву, і з березня 1960 р. я став працювати на посаді асистента кафедри вищої математики КВІРТУ.

МИРОСЛАВА УЛЬЯНІНА: ЖИТТЯ ПО МАКСИМУМУ

Сьогодні Мирослава Ульяніна відома телеведуча, більшість українців можуть бачити її щоранку в популярній телевізійній програмі. Але в Драгомановському університеті вона стала відомою ще раніше, адже всі п’ять років її навчання були сповнені активною роботою в студентському самоврядуванні.

Випиваючи каву з Мирославою як з подругою зі студентської лави я запропонував записати інтерв’ю. У відповідь пролунало: «Вмикай диктофон».

БІЛОРУСЬКИЙ ДОСВІД

18-20 жовтня делегація НПУ імені М.П. Драгоманова відвідала Білоруський державний педагогічний університет імені Максима Танка. Колеги обмінялися досвідом щодо організації профспілкової роботи у вишах.

Відстань від Києва до Мінська 573 км, це приблизно на 23 км більше, ніж з української столиці до Львова. Проте відстань саме у 573 км занурює нас у простір іншої країни. Ця інша країна – Білорусь, яка з одного боку  є далекою від нас, та з іншого – залишається відкритою і ментально близькою.

Гуляючи Мінськом дивуєшся незначній кількості біг-бордів з рекламою і чистоті вулиць – як центральних, так і на околицях міста. Приємною несподіванкою стане велика кількість парків. Цим раніше пишався Київ. До речі, Мінськ, як і Київ також є містом-героєм. Взагалі перебуваючи в місті-побратимі відчуваєш себе затишно і зручно.