Глобусу - 50

 

Напередодні новорічних свят в соціальних мережах виклали новий номер студентської газети «Глобус». На обкладинці видання звернув увагу на одне число. Не знаю чи помітили його інші, але всередині випуску я не знайшов жодної згадки про нього. Хоча певен, що воно не повинно пройти повз увагу. 

На обкладинці газети було написано: «№ 4 (50)». «Глобусу» - 50! П’ятдесят випусків студентської газети! Вирішив змоделювати дослідницьку програму "Культурної аналітики" Льва Мановича і зробив візуалізацію інститутської газети.

 

 

Номери розташував не в хронологічному порядку, як це зробив відомий культуролог і експерт з теорії медіа Лев Манович, але побачене вразило. Вирішив не обмежуватись одним колажем, тому розміщую всі обкладинки газети «Студентський глобус» з 2005 по 2013 рік. 

 

Перший випуск газети "Студентський глобус" було видано в листопаді-грудні 2005 року! Тоді після інститутської поїздки до Львова ми з Антоном Дробовичем (нині - викладач кафедри філософської антропології)  вирішили розповісти про подорож всім, хто не зміг поїхати. Додали кілька творчих есе і світлини з життя інституту (підготовка до Дебюта, тренування на ЦСКА, святкування дня народження однокурсниці і похід на футбол). Я мав досвід організації самвидаву з шкільної лави, тому став головним редактором. 

 

БЛИЗЬКА НЕЗВІДАНА ЧЕРНІГІВЩИНА

8-9 червня викладачі НПУ імені М.П. Драгоманова з культурно-просвітницькою метою відвідали Чернігівщину. Не зважаючи на те, що цей край розташований близько до столиці, та все ж для більшості, він залишається незвіданим. Кілька годин дороги автобусом уможливили побачити на власні очі старовинні сторінки з української історії та реалії сьогодення.

 

Ініціатором поїздки традиційно став Іван Горбачук, який одним з своїх завдань як очільника профспілки викладачів і співробітників  вважає саме просвітницьку,  тому при кожній нагоді актив профспілки під керівництвом Івана Тихоновича вирушає в різні куточки Батьківщини. Цього разу було обрано Чернігівщину. За два дні було відвідало Сосницький літературно-меморіальний музей Олександра Довженка, най північніше місто України – Новгород-Сіверський та гетьманську столицю – Батурин.

ПРОСТІР, ДЕ ТВОРЯТЬ СМИСЛИ

В чому особливість філософської освіти і чи актуальна вона сьогодні? Чи потрібно їздити в університет на навчання? Чим відрізняються аудиторні заняття від відеолекцій? На ці та інші запитання, використовуючи різні приклади, шукає відповідь викладач кафедри культурології Сергій Русаков.

–       На моє глибоке переконання ставитись до університету і тим паче до філософського підрозділу зокрема, де ми з вами працюємо/навчаємось як до звичайного місця передачі знань насьогодні є неправильною позицією. Нині для передачі знань існує багато каналів. Мережа Інтернет задовольняє будь-який пізнавальний «голод» і занурившись у світ відеолекцій, наприклад на сайті «TED» чи «Постнаука», можна годинами дізнаватись основи сучасного світу і передові думки.

«Щоденник. Re:make» презентували в книгарні "Є"

Галас в київській книгарні «Є» 20 лютого 2013 року на презентації книжки «Щоденник. Re:make» розпочався з першої хвилини заходу – інтелектуально-літературною провокацією народного театру «Вавилон». Так презентували новий проект, другу книжку від творців «Щоденника».

Уважні читачі і знавці українського літературного процесу одразу зауважать, що видання «Щоденник. Re:make» вже було презентоване наприкінці минулого року (інтерв’ю з організаторами можна було почути на «Українському радіо» в день презентації). Та книжковим виданням зацікавилася також книгарня «Є», тож було вирішено провести повторну презентацію книжки у Києві та Львові в більш цікавому форматі.

НАТАЛІЯ МОЗГОВА: «Людина – безмежне творіння і її неможливо обмежити»

Про героїзм батьків, становлення світогляду і людські чесноти, філософську освіту і сучасний Київ ви можете прочитати в інтерв’ю з доктором філософських наук, професором кафедри філософії Наталією Мозговою.

–       Ваш батько – Григорій Савович Шупик – Герой Радянського Союзу, який здійснив 249 успішних бойових вилетів. Як вам було зростати з усвідомленням, що ваш батько справжній герой?
–       Коли я була маленькою, то не розуміла величність його подвигу. Знала, що він брав участь у війні, щовечора він розповідав різні історії з цього періоду свого життя. Але у першому класі я почала усвідомлювати, що мій батько справжній герой за захоплюючою реакцією своїх однокласників. А ще у 1965 р. тодішній генсек КПРС Леонід Брежнєв вперше офіційно запровадив зустрічі однополчан Великої Вітчизняної війни, бо до того протягом двадцяти років святкування Дня Перемоги відбувалось якось напівтаємно, а зустрічі однополчан загалом не вітались.  І тоді вперше за 20 років саме батько організував зустріч однополчан у Києві. Приїхали фронтовики з Франції, Москви, Ленінграда, Казані, Свердловська, Ульяновська, Тюмені, Ташкенту, не говорячи вже про міста України. На все життя запам’ятався момент, коли біля пам’ятника Богдану Хмельницькому кожен з фронтовиків, а їх було разом із сім’ями більше 130, підходив до бойового полкового знамення, схилявся на коліно і цілував його. Це дуже вразило мене як дитину і запам’яталось на все життя. Тоді я відчула чим мій батько, якщо так можна сформулювати, відрізняється від інших. Він щороку приходив з усіма орденами і нагородами виступати перед моїм класом, його запрошували і в університет, коли я там навчалась. Потім вже приходив виступати і до мого сина у школу.

ІВАН ГОРБАЧУК: «Треба об’єднуватись і підтримувати незалежність»

18 січня святкував  ювілей відомий вчений-фізик, кандидат фізико-математичних наук, професор Іван Тихонович Горбачук. Зустріч з Іваном Тихоновичем пройшла в атмосфері взаємопорозуміння, адже спілкування з людиною, яка має подібний життєвий досвід, дарує нові стимули для наукової і творчої діяльності.

– Іване Тихоновичу, як ви потрапили до Драгомановського університету?

– Це була не проста стежка. Народився в с. Батарея Березівського району на Берестейщині. У сім’ї був третьою дитиною з семи. Середню освіту отримав в Березівській школі № 1, що знаходилась за 25 км від мого рідного села. У 1952 р. закінчив середню школу і вирішив поступити на геолого-розвідувальний факультет Львівського політехнічного інституту. При вступі отримав трійку з твору російською мовою, тому не мав права на стипендію. Декан порадив дочекатись зимової сесії, успішно скласти її і тоді вже отримувати стипендію. Та через матеріальні нестатки, змушений був категорично відмовитись і у жовтні цього ж року влаштувався вчителем 2-го класу в с. Подусьє. Мешкав на квартирі і таким чином до кінця навчального року вчителював всі дисципліни – від писання, математики до співів і малювання. Зараз уже згадуючи, розумію, що багато чого бракувало в тому вчителюванні. Хоч я і мав на це право після середньої школи, та все ж досвіду бракувало. Найбільше мені подобалось вчителювати математику, а от заспівати насмілився лише через півроку після того як почав вести заняття зі співів. Через рік я знову поступав до Львівської політехніки, вже на спеціальність «автомобілебудування» машинобудівельного факультету. Екзамени склав «добре і відмінно», але не пройшов за конкурсом. Тому поїхав додому і почав працювати в колгоспі, а вже у квітні 1954 р. поїхав до Києва.

Про роботу університетської газети «Педагогічні кадри»

З виступу на ректораті НПУ імені М.П. Драгоманова 10 грудня 2012 р.

 

Шановний Вікторе Петровичу!

Шановне панство!

Дякую за можливість представити основні здобутки редакції газети «Педагогічні кадри» за останній час і окреслити основні пріоритети в роботі на майбутнє.

Загалом за час моєї роботи на посаді головного редактора університетської багатотиражки «Педагогічні кадри» з 2010 р. було видано 22 щомісячних випуски та 1 спеціальний двомовний випуск. Останній був приурочений до 170-річчя від дня народження Михайла Драгоманова і був презентований на Європейському форумі ректорів педагогічних університетів. Номер підготовлений за сприяння Інституту іноземної філології.