Перші каштани

Десь щемить.
Всередині.
І хоча про це нікому не треба знати, але не можу мовчати. Бо Ти і Я це вже зовсім різне.
Ти набуваєш різних форм. І чарівної спокусливої, такої милої для мене. Буває вона такою, що тільки через роки починаю шкодувати. Бо Ти для мене певний ідеал, а ідеал не може існувати на цій землі! І так щоразу і так щоразу. Тільки Ти різна, кожного разу для мене різна. А Я все тут і тільки тут.
Чекаю тут на Тебе. Все той же Я. Йдуть роки, а я все такий саме. Не дивуйся. Ти не знаєш яким я був учора, а Ти не знаєш чому я такий сьогодні і не пізнаєш чому Я буду завтра таким вже іншим.
І треба вже колись вирішувати, хто саме Ти і яким Я хочу бути.


І перші каштани на асфальті сьогодні зустрілись мені по дорозі. Це так гарно і дивовижно. Відчулась осінь, перша серйозна і єдина така осінь. Вибач Ти вчорашня, не ображайся Ти сьогоднішня, чекаю на Тебе завтрашню!