У 1962 році не існувало двох яскравих феноменів – Постмодернізму і Інтернету. Перший перегорнув усе догори дриґом, другий – пожвавив суспільні процеси. Тому все, що відбувається у стрічці «Дні вина і троянд» є естетичним, повільним і інколи не логічним. Проте від цього фільм набуває ще більшої краси і переконливості. Сьогодні поговоримо про художній фільм, який естетично показує алкоголізм, повільно розповідає про те як подружня пара падає у прірву. А логіки в цьому бути і не може, бо «алкологізм – це лотерея» і щось передбачити складно.
Для розуміння того про що говоритимемо далі наведу анотацію з сайту «Кінопоіск»: Джо Клей – молодий успішний клерк знайомиться з чарівною Кірстен Аронсон, незабаром вони одружуються, у них народжується донька. Залюбки випиваючи, Джо поступово привчає до цього і дружину. Поступово випивка витісняє усе з їхнього життя – Джо втрачає роботу і допивається до білої лихоманки. Джо, що виявився на краю прірви, рятують збори анонімних алкоголіків. Але Кірстен не хоче визнати, що хвора. Вона змушує Джо знову почати пити…
У 1962 році не було Постмодернізму і Інтернету, але вже з’являвся напрям, який сьогодні відомий як public relations або зв’язки з громадськістю. Джо працює саме в цій галузі і цікавою є розмова з батьком Кірстен, де підіймаються етичні питання щодо цієї діяльності. Джо говорить, що має доводити до відома гарні боки підприємства. Батько ж запитує що буде якщо підприємство вчинить щось погане. Виникає питання як же має вчинити тоді спеціаліст з public relations. Хоча Джо і намагається щось сказати, чіткої відповіді все одно ми не почуємо. Хоча в той же час Джо є моральною людиною, він намагається не працювати в галузі, яка йому не подобається. Мається на увазі початок фільму, де він постачає дівчат багатію. Це як ми можемо зрозуміти і вважалось за зв’язки з громадськістю у 60-ті роки ХХ століття. Джо хоче займатись справжньою роботою і йому її дають. Також з перших хвилин глядачеві показується як Джо випиває. П’є усюди і постійно – без причини або її знаходячи. Тому з часом він і втрачає роботу Він жаліється, що за чотири роки змінив п’ять місць роботи. Кірстен заспокоює свого чоловіка, випиваючи вона говорить йому, що він тяжко працює і в усьому винні інші.
Одразу ж зауважимо, що винним у тому, що Кірстен стала пиячити є саме Джо. Коли батько дівчини гнівається на нього, то він має на це вагомі підстави.
Сцена, коли Джо приходить додому п’яним і зчиняє скандал показує різницю американського менталітету і нашого. Коли чоловік приходить додому п’яним, то слов’янки дадуть такого прочухана, що чоловік швидко заспокоїться. Звичайно трапляються різні випадки, але зараз ми порівнюємо саме вихованих і інтелігентних людей (якими наші персонажі і є). В сцені, що показується в фільмі, Кірстен не може нічого вчинити з чоловіком. Він же поступає вкрай егоїстично змушуючи її випити разом з ним. Він скучає за нею як партнеркою по випивці і навіть її слова, що в неї грудне молоко не справляють на нього ніякого враження. Хоча це і передбачувано – з п’яною людиною вкрай складно говорити.
І от вона вчиняє найбільш безглуздий учинок у своєму житті – підіймає чарку разом з чоловіком. Підіймаючи, вона говорить слова, які є визначальними і характеризують її: «Разом на небі». Джо, і саме Джо, спричинив до її хвороби. Саме він ще на самому початку фільму купив перший в її житті алкоголь. Можливо він був і її першим сексуальним партнером. Можливо вона прожила б все життя так і не п’ючи, якби зустріла інший тип чоловіка. Але, на мою думку, Кірстен була «бомбою сповільненої дії». Вона все одно зірвалась би.
Фільми кінця 50-х, 60-х і початку 70-х на перший погляд є на перший погляд не цікавими для сучасного глядача – дії відбуваються повільно і не вистачає екшену. Але ці фільми цікаві тим як вони показують персонажів, як змальовуються характери героїв. В цих фільмах сховані різні «ключики», які зібравши вдасться зазирнути глибше – в персонажів, ситуацію та, врешті-решт, справжнє життя, наша з вами реальність. Так і в «Днях вина і троянд». Творці фільму залишили два ключики завдяки яким ми можемо зрозуміти характер героїні. Ці два ключики знаходяться в екрані телевізора. Не того, який дивимось ми, а того в який дивиться Кірстен. У фільмі, на мою думку, не випадково показується увімкнений телевізор, де транслюються мультфільми. Саме їх дивиться Кірстен напідпитку. Вони їй подобаються, вони відповідають її внутрішньому світові. Коли Джо знайомився з її батьком, то той розповів, що Кірстен була слухняною дівчинкою і завжди приходила додому вчасно і була слухняною. Можливо, їй це і подобалось. Але з часом це потрібно було якось компенсувати, так і виник феномен «бомби сповільненої дії».
Емоційно сильною є сцена, коли Джо приїжджає до неї в мотель і просить повернутись. Він уже певний час не п’є і лікується, вона ж все більше розчиняється в хиткому світі алкоголю. Перед Джо постає вибір: бути з нею випивши або одному. Вибір складний і він довго приймає рішення. Джо обирає кохану жінку і підіймає чарку. Ця сцена цікава, бо вона, на мою думку, є відповіддю Кірстен чоловікові – так як він, коли в неї було грудне молоко змусив її випити, так зараз вона змушує і його. Це потрібно для рівноваги, це потрібно для її самоствердження.
Цікавою є побудова фільму. Сцени інколи дуже раптово змінюються. Одна сцена закінчується, а в іншій ми дізнаємось, що минув рік. Така побудова, на мою думку, обрана не випадково. Так сприймають світ пиятики, вони не бачать як минає час, що відбувається довкола. Для них все це втрачає сенс. Вони втікають від реальності. Про це говорить в останніх хвилинах фільму і Кірстен. Вона хоче повернутись до родини, але її дратує цей світ і вона не хоче обмежувати себе в алкоголі. Цього разу чоловік ставить перед нею умову: місце алкоголю в їхньому житті більше не має бути. Кірстен відмовляється. «Світ довкола здається брудним», – промовляє вона. Але умова Джо є непорушною. Тому Кірстен йде геть. Він же дивиться услід з вікна. На вікні бачимо відображення вивіски «Бар».
