
Фільм «Крик» є відгомоном 90-х років минулого століття. Перша стрічка вийшла, коли я був у другому класі. Тоді від фільмів жахів бігали мурашки по тілу, морозиво було без домішок, а квитки в кінотеатр коштували дешевше. Ще навіть думки не було про те, що кожен матиме мобільний телефон, майже в усіх кінотеатрах показуватимуть фільми в 3D-форматі, а про постмодернізм чули лише вчені в університетах. Перше видавалось чимось крутим і дорогим, друге – просто нереальним, а третім я ще не цікавився.
Минуло 15 років. Мобілки часто заважають дивитись фільми у кінотеатрах, в 3D-форматі показують усі можливі і неможливі фільми (серед останніх невиправданих новинок це «Гаррі Поттер і дари смерті»; серед останніх адаптацій зі світових архівів – «Король Лев»: віднині Сімба і Елтон Джон стануть до глядача ще ближчими), а постмодернізм став моєю основною темою в університеті і я розповідаю про нього студентам уже як викладач. Адаптація до 3D-формата сьогодні є комерційно вигідною. Таким чином можна більше заробити на прокаті фільмів, та в цей же час це дратує глядача. Теж саме стосується і чисельних сиквелів і римейків. Тому до четвертої частини фільму «Крик» ставлення одразу ж було упередженим, та як людина, що цікавиться сучасною культурою вирішив переглянути фільм одного суботнього вечора.
Фільм порадував незважаючи на упередженість, що була на початку перегляду. На мою думку, він є гарним фільмом-додатком до посібників з теорії сучасної культури, теорії кіножахів та іронії. На жаль, не можу назвати іншу стрічку, яка показує зміну парадигми мислення і людських можливостей так просто, яскраво і по-сучасному. «Крик 4» дає багато ключів до пояснення сучасності. Яскравою ілюстрацією є фраза «Сьогодні нікому не потрібні друзі, лише фанати». Це показує зміну в системі цінностей, те наскільки людина занурилась в соціальні мережі і втрачає відчуття справжніх стосунків.
Заходячи в кімнату до своєї племінниці Джил на початку фільму, Сідні дивиться на неї і говорить, що вона нагадує її саму ж. А наприкінці фільму Сідні і Джил лежать на підлозі: вони дійсно схожі, обидві є жертвами, та залишитись має право лише одна з них. Це щось типу Гаррі Поттера, в якому живе частинка душі Волан-де-Морта. Що ж ми бачимо в фільмі «Крик 4»? Вбиваючи тітку, Джил стає героїнею (психологічно для себе, бо розриває зв’язок з нею; телевізійно для суспільства, бо все влаштовує так, наче це Сідні була вбивцею і Джил її зупиняє).
«Головне правило римейків – краще не чіпати оригінал», – каже Сідні перед тим як убити свою племінницю Джил і ставить глядача в безвихідь. Безвихідь в тому, що ми розуміємо те, що Сідні має причетність до того що Джил на якомусь життєвому проміжку отримала душевний розлад. Жити в тіні відомої Сідні для племінниці було складно, а бажання мати фанатів лише поглибило проблему. Хоч як там, та про вплив Сідні можна сміливо говорити і використовувати психологічну концепцію.
Сьогодні маніяк може не просто дзвонити жертві, а й писати в соціальній мережі. Поширення новин відбувається набагато швидше завдяки Інтернету, та в той же час воно може бути викривлене (згадаймо останні секунди фільму, де журналісти зводять Джил в героїні).
До продовжень фільмів можна ставитись по-різному. Головне, щоб воно було якісним і як сказано в фільмі «не чіпало оригінал». Цікаво, що рейтинг четвертої частини вищий за першу. Це вже дає привід не тільки для філософських роздумів, а й приклад продуманого заробляння грошей шляхом створення нового, що спирається на вже наявне.
Комментариев нет:
Отправить комментарий