Ідея сходження на Говерлу виникла давно, а ідея проведення лекції на найвищій точці України – минулоріч. Тому в серпні 2011 р., в період канікул та відпусток, було вирішено вирватись із міської повсякденності, випробувати й пізнати себе, а також відпочити на природі. Ідея знайшла підтримку у викладачів, аспірантів, студентів та випускників Драгомановського університету, а саме Інституту філософської освіти і науки й Інституту української філології.
Пропоную читачам дізнатись деталі нашого походу.
День 1
Вранці приїхали вранці до Івано-Франківська. Поснідавши в затишній вареничній, вирушили електричкою до м.Ворохта. Приміські потяги нас здивували. На відміну від звичних київських електричок, місцеві мають лише чотири вагони, які зсередини дерев’яні і набагато менші. Загалом електричка нагадала нам київську дитячу залізницю, тому і сприйняли її як атракціон.
Від Ворохти доїхали на машині до с.Дземброня. Місцями дорога була настільки вузькою, а висота великою, що фраза Сашка Зрума «уявіть, що ми їдемо на краю п’ятиповерхового будинку» змусила нас трохи попанікувати.
Від Дземброні і почалась наша екологічно-інформаційна стежинка (так було написано на дощечці). Через 10 хвилин жарти припинились, всі почали йти мовчки. Стало зрозуміло, що легко не буде: рюкзаки важкі, сонце безжальне, а загальна довжина маршруту в 43 км приголомшувала нашу уяву.
Сьогодні йшли не багато, вже за кілька годин ми розбили табір, розпалили багаття і повечеряли. Хлопці знайшли в лісі білі гриби, а Оксана Соколова – різні кущі, з гілочок яких зварили смачний фруктовий чай.
Неподалік жили вівчарі тому за 6 грн/л (ціни як у столиці!) купили свіже молоко.
Настрій бойовий, всі засинають задоволеними.
День 2
А який же гарний краєвид карпатських гір та туману, що розтікається по ним!
Незважаючи на ранній підйом, з табору вийшли на дві години пізніше запланованого. Мабуть, винен сніданок – рис з тушонкою та білими грибами.
Павло Селіванов, наш провідник і водночас голова Студентської Ради ІФОН, попереджав, що другий день буде найскладнішим. Сьогодні ми підіймались і йшли по гребеню Чорногірського хребта, 12 км постійного підйому вгору і вниз стали для справжнім випробуванням. За день ми підкорили гору Дземброня (1877 м над рівнем моря), г. Менчул (1998 м). На жаль, через брак часу не встигли піднятись на г. Піп Іван (2028 м), де знаходяться розвалини обсерваторії першої половини минулого століття.
По дорозі зустрічаються й інші туристи. В горах прийнято вітатись, та на «Добрий день» у відповідь частіше чуємо привітнє «Сześć» (польське «привіт»). А де ж українці?
Коли почало сутеніти ми ще йшли. До стоянки, за словами бувалих туристів, які зустрілись по дорозі було «понти» (нам вони дорівнювали кілька годин). Лише о дев’ятій годині ми підходили до озера Бребенескул – найбільшого високогірного озера України (1801 м), де і розклали табір.
Швидко поверечерявши всі пішли по наметам. Завтра продовжуємо похід.
День 3
Відкривши застібку намету і озирнувшись я промовив «Знову гори…». На що всі відповіли розуміючою посмішкою.
Стоянка була біля озера, тому найвідчайдушні (температура води десь +12°С) покупались. Вийшли зі станції ми із запізненням на три години. Сьогодні маємо підкорити Говерлу!
Незважаючи на те, що Інтернеті прогноз погоди був таким: «протягом усього дня погода залишатиметься хмарною. Майже весь час буде йти дощ, уночі на короткий час опади припиняться». Такий прогноз був на всі дні походу, та насправді погода була сприятливою для походу – дощу не було, сонце частіше ховалось за хмарами, спекотно не було. Хоча під вечір все ж всі обгорілі.
Дорога виявилась легшою, ніж учора, але все одно довгою. Рюкзаки не ставали легшими, а під час нового підкорення чергової вершини (ми вже збились з рахунку), одній дівчині стало погано і Сашко Зрум ніс два рюкзаки. Є ще справжні козаки в Україні!
Поступово,та наполегливо ми наближались до Говерли (2061м).
І хоч ми її бачили здалеку ще о першій годині дня, та піднялись лише о сьомій вечора.
Емоцій було багато! Говерла – найвища точка України. Один з символів нашої держави. Кожен українець має хоч раз у житті відвідати це місце.
Цікаво, що на горі знаходиться скульптурна композиція, що символізує українську державність та мармурова стела, в якій закладені капсули із землею з усіх регіонів України. Говерла.
Не віримо своїм очам, але на горі є невелика ятка, де продаються сувеніри – магнітики на холодильник, медалі з написом «Говерла 2011». Ціни від 25 до 40 грн. Також продають гарячий чай за 5 грн. Не втримуємось і витрачаємо гроші на найвищій точці України.
Всі одразу почали писати смс та дзвонити родичам і друзям: «Алло, я дзвоню з найвищої точки України! Все ґаразд. Скучаю за тобою!!!».
Почалась фотосесія, записали відеозвернення до драгомановської громади (дивіться у соціальних мережах) і незважаючи на те, що сонце заходило за обрій ми здійснили те чим керувались на початку – лекція на Говерлі. На жаль, через брак часу лекція «Містичне богослів’я» від викладача кафедри філософської антропології Антона Дробовича) та «Нестандарність мислення в освіті» від автора цих рядків були скороченими.
Табір ми поставили біля підніжжя гори. Говерла, мабуть, дає наснаги, бо ми ще довго гомоніли біля багаття.
День 4
Сьогодні був поставлений новий рекорд пізнього виходу з табору – о 13:30 ми вирушили в дорогу. Через це ми не встигли піднятись на г. Петрос.
Виявляється, що Говерла є заповідником і потрібно заплатити гроші за вхід/вихід. Ціна 40 грн, та ми домовляємось по 10 грн з людини. Сподіваємось, що гроші підуть на прибирання і захист території.
Сьогодні по дорозі зустрічається більше людей. Темп був жвавий, тому до стоянки дійшли вчасно. Поруч знаходилось поселення з вівчарами, тому забезпечення молоком знову є. Також вдалось поговорити з ними, вони жалілись на те, що туристи залишають після себе багато сміття (це правда, по дорозі ми бачили великі купи сміття, що ніяк не додавало гордості за наших попередників). Цікаво, що на зиму пастухи залишають хату відчиненою і всередині залишають дрова, але минулого року хтось спалив половину хати і втік.
Сьогодні дорога була легкою, та втома дається взнаки. Треба лягти якомога раніше.
День 5
Попри виснаженість п’ятиденного походу, провели екологічну ініціативу в с. Лазещина. Прибрали залізничну станцію та територію довкола. Керувались тим, що через цю станцію проїжджає більшість іноземців, тому нам стало соромно за те, які враження можуть залишитись у туристів при очікуванні потяга на брудному вокзалі. Ініціатором виступив Антон Дробович, більшість активно підтримала пропозицію.
Взагалі станція здивувала не так кількістю сміття, як відсутність працівників і нормальних оголошень. Віконце білетерки було замкненим, лише приклеєне оголошення написане від руки, що квитки можна придбати у провідників. Ще нижче на стінці хтось з попередників залишив повідомлення що у провідника квитки не можна купити. Нас це не дуже порадувало, тому було вирішено доїхати найближчою електричкою до Яремчи. Там знаходиться більш цивілізований вокзал, є світло і працівники «Укрзалізниці». Забираємо з собою і групу поляків, які також сьогодні спустились з Говерли. Приїжджаємо в Яремчу о десятій вечора, але потяг до Івано-Франківська лише о третій годині ночі. Попереду безсонна ніч.
День 6
За сьогоднішню ніч ми втомились більше, ніж під час сходження на гору. З цим погодилась вся наша група.
Довелось довго чекати на потяг до Івано-Франковська. За цей час ми познайомились з польськими студентами. Цікаво було поспілкуватись з колегами з Евросоюзу. Дізнались багато нового про їхню освітню систему.
Незважаючи на пізній (чи може вже ранній час) загальний вагон потяга (інших квитків не було) був вщент заповнений людьми. Дві години в потязі і вже на світанку ми у Франику (так молодь називає місто). Ще дві години на вокзалі: дехто намагається хоч трохи поспати, дехто просто дивиться як оживає вулиця за вікном.
О восьмій годині ранку ми вже снідаємо у «Вареничній», де перед початком походу. Нас впізнають і дозволяють залишити рюкзаки, поки ми гуляємо містом. Франик нам показує Іринка Бочар – знайома Антона Дробовича. Часу було небагато і весь центр не встигаємо подивитись, та вразила велика кількість книгарень і кованих скульптур на вулицях.
Знову потяг. Тепер уже «Івано-Франківськ-Львів». Три години, які були використані для сну (їдемо в плацкарті, можемо дозволити собі лягти і відпочити) або для детального ознайомлення з книжками, що придбали. Ольга Гончар, студентка, що закінчила перший курс культурології, купила книжок приблизно на 400 грн.
Львів зустрічає нас короткочасним і приємним дощем. Далі йдемо гуляти містом. Морозиво, молочні коктейлі, гамбургери, сандвічі – відводимо душу після походу. Далі – виключно львівське меню: кава, яблуко по-віденьски, медівка, канапки.
У цьому місті можна довго гуляти, та квитки на потяг змушують йти до вокзалу (трамваї у місті не ходять через реконструкцію вулиць, маршруток не видно і загалом за ці дні звикли до піших прогулянок).
Потяг. Ліжко. Сон.
День 7
Київ. Робимо світлину на пам’ять. Всі хлопці неголені, осанка стала більш правильною. Дівчата в очікуванні гарячої води вдома та зустрічей з подружками. Виснажені. Щасливі.
Післямова
Гори теж навчають, адже людина під час кількаденного походу має можливість зрозуміти себе, коли долає нові вершини, несе важкий рюкзак, допомагає іншим дійти до мети. Саме в такі миті можна побачити справжню сутність людини, а головне – міжособистісні стосунки. І хоча маршрут походу виявився складнішим, ніж всі очікували, та згуртованість групи перемогла, кожен набув ще більшої віри у власні сили та друзів.
Знаменним для нас стало і те, що ми підкорили Говерлу напередодні 20-річчя Незалежності Батьківщини. Знаходячись на вершині цієї гори зникають всі політичні та економічні негаразди, хочеться думати лише про єдність і красу нашої країни. Як добре, що ми вже 20 років можемо вільно говорити рідною мовою, будувати молоду та величну країну!
