ВОЛОДИМИР БОРИСЕНКО: «Історія – благодатний вчитель»

 

Пропонуємо вашій увазі інтерв’ю з професором Володимиром Борисенко. На яких помилках з історії ми маємо вчитись, якими бачаться сьогоднішні студенти відомому професору і чи цікаво досліджувати сучасність історику. На ці та інші питання ви дізнаєтесь відповіді з розмови з Володимиром Йосиповичем.

Інтерв’ю приурочене до 70-річчя професора Володимира Борисенка. 

 

– Володимире Йосиповичу, Ви є членом двох спеціалізованих рад по захисту дисертацій. Розкажіть, будь ласка, які сьогодні теми переважають у дослідників?

–       На сьогоднішній день на захист досить часто надходять дисертації з історії діяльності ОУН, УПА та з інших політичних тем. Такий підхід вчених до обрання тем дисертаційних досліджень цілком виправданий з точки зору їх попередніх замовчувань і фальсифікацій. Але вже відчувається певний дубляж тем дисертацій, повторюваність вже дослідженого, що наштовхує на думку про необхідність активнішого залучення насамперед нових джерел, що знаходяться за межами України. Цілком очевидною стає недостатність уваги дослідників до соціально-економічної тематики, а також проблем національно-духовного розвою українського народу. Зокрема, це стосується впливу таких духовних чинників як мова, віра, мораль на минуле становище, консолідацію та перспективу подальшого розвитку української нації.

–       В якій ролі Вам більше подобається виступати – рецензента чи опонента? Чому?

–       Функції опонента і рецензента однаково відповідальні й важливі в історичній науці. Одночасно вони важливі в багатьох випадках для долі книги чи дисертації та безпосередньої долі конкретної людини. І це без перебільшення, так як за кожною з їх оцінок стоять напружені, часто виснажливі роки наукових пошуків та аналітичної праці науковця. Особисто мені все-таки більше подобається виступати рецензентом наукової роботи, тому що автор може врахувати мої побажання, а може і не враховувати, тобто, це не перекреслює його індивідуальної науково-дослідної думки.

–       Кафедра історії України, яку Ви очолюєте, є однією з перших подібних кафедр в незалежній Україні. Розкажіть, будь ласка, про кафедру, як за ці роки вона змінилась?

–       Наша кафедра історії України стала першою такою кафедрою в педагогічних вишах країни, коли ще остаточно не була вирішена доля Радянського Союзу, а відповідно і доля України. Треба віддати належне мужності й патріотизму тодішнього керівництва педагогічного інституту імені М.Горького на чолі з ректором, академіком Миколою Шкілем, який не побоявся невизначеності політичної ситуації як у Радянському Союзі загалом, так і в Україні зокрема. Кафедра постійно відчуває підтримку і турботу нинішнього ректора університету академіка Віктора Андрущенка. Саме така сприятлива постійність керівництва університету дозволила кафедрі стабільно прогресувати у своїй діяльності й на сьогоднішній день вона перетворилась в провідну серед подібних кафедр педагогічних вищих навчальних закладів України. Це виражається у тому, що всі викладачі мають наукові звання кандидатів і докторів наук, є авторами численних посібників, що широко використовуються в усіх університетах України. Саме у них, а також у наукових форумах проявляється типовий для кафедри яскравий патріотизм у висвітленні історії України, без якого не може бути справжня кафедра гуманітарного циклу в незалежній Українській державі.

–       Володимире Йосиповичу, чим для Вас є Драгомановський університет?

–       Саме в педагогічному університеті імені М.П.Драгоманова я розкрився як педагог, дослідник і керівник хоч і невеликого, але потужного педагогічного колективу. Тому Драгомановський університет для мене є не лише місцем роботи, а й справжньою домівкою, де я відчуваю повну насолоду від праці та спілкування з однодумцями. Тут я маю широку можливість докласти свої знання та силу у справі розбудови дорогого для мене університету.

–       Володимире Йосиповичу, як Ви вважаєте, історія України вже достатньо досліджена? Чи в ній до сих пір є білі плями?

–       Історик – істота суб’єктивна, з великою претензією на максимальну об’єктивність. На його світобачення впливають виховання, навчання і реалії суспільного життя. Крім того, в ході розвитку науки з’являються нові, часто непередбачувані відкриття, що істотно впливають на світогляд вченого. Тому історіобачення вченого – це категорія плинна, непостійна, підвладна різному впливу. Що стосується білих плям, то, безумовно, вони є і постійно з’являються по мірі відкриття нових джерел, а також досягнень гуманітарних наук у баченні закономірностей та особливостей розвитку суспільства. 

–       Як відомо, людям слід вчитись в історії. Чому саме повинне вчитись сучасне суспільство в українській історії?

–       Я постійно проводжу думку в практичній роботі й своїх публікаціях про те, що історія є благодатним учителем, але тільки для тих, хто хоче вчитися, а не уникає уроків історії. Можна багато говорити про такі уроки, при врахуванні котрих наша держава і наше суспільство могли б не топтатися на місці чи навіть регресувати, а піти значно дальше у своєму розвитку та стати врівень з найрозвиненішими країнами світу. Відповідні передбачення слід шукати у друкованих працях та дисертаціях науковців з гуманітарних наук, у тому числі й історії.

–       Володимире Йосиповичу, за фахом ви історик, але чи цікава Вам для дослідження і вивчення сучасність?

–       У справжнього професора невіддільним є минуле і сучасне, тому що перше багато в чому визначає характер і наступного. Від достовірності відображення минулого залежить і вірний вибір шляхів перспективного майбутнього. Саме так я і ставлюся  до минулого й сучасного як предмету мого дослідницького принципу.

–       Які сучасні кінофільми з історичної тематики Ви радите дивитись, а які уникати?

–       Звичайно, мене як історика приваблюють насамперед кінофільми, що відповідають історичній реальності, а не створені всупереч їй на догоду якимось політичним чи суспільним силам. Я обурююсь тими сучасними фільмами, навіть досить довершеним з художньої точки зору, в яких пропагуються і смакуються насилля, жорстокість, розпусність, а також виправдовуються придушення урядами деяких країн національно-визвольного руху різних народів колишнього Радянського Союзу та інших імперій.

–       Опишіть, будь ласка, сучасного студента в двох-трьох епітетах.

–       Сучасний студент – це допитливість, мобільність в електронно-інформаційному світі, безпосередність у спілкуванні з викладачем, гострота сприйняття навколишнього світу і, насамперед, у різних політичних ситуаціях. Теперішній студент – це виразний представник нового покоління українського суспільства, за яким майбутнє України. Нинішній студент – свідомий свого місця в суспільстві, власної відповідальності за долю держави і народу. Відповідно, наш студент – прагне, щоб і до нього гідно, з відповідним матеріальним забезпеченням, ставились як до людини, яка готова віддати свої знання, силу на благо держави і суспільства.

–       Дякую за розмову.

 

Підготував Сергій РУСАКОВ