Серед бестселерів завжди можна
знайти низку книжок з езотерики і популярної психології. Інколи останні мають
замах на філософію. Читачі звикли пізнавати Істину від їх авторів і сприймають
її безперечно. Сучасник, прочитавши кілька таких книжок, починає вважати себе
людиною, яка зуміла кардинально змінити життя. Це нагадує знайомий більшості
типаж зрілої жіночки, яка самотньо живе у напівпорожній квартирі. Незважаючи на
те, що вона не змогла влаштувати своє життя, вона переконана, що зобов’язана
давати пораду всім оточуючим.
Не звертати увагу на нові
феномени, значить продовжувати голосіння, що «наше покоління було кращим». Саме
це промовляє вищезгадувана жіночка за чашкою чаю на затишній кухні єдиної
подруги, яка виховує підлітка. Саме це полюбляли говорити її пращури гріючись
біля вогнища на сусідньому хуторі. Українцям, як і всім слов’янам, характерна так
звана «культура плачу» (Т.А. Бернштам), проте нині ми не маємо право
зациклювати на ній, бо це загрожує повному виключенню з культурного простору. Тому
актуальність праці Євгенії Більченко
стає зрозумілою з перших сторінок. Авторка сміливо ставить нагальні
питання про сучасну особистість, якій зручно перебувати в полі «культури
забуття» (згідно з парадигмою «Memory
studies») і
постійній втечі.
Покоління міленіалів (так
зване покоління ЯЯЯ) зростає на ґрунті соціальних мережах і є підписниками
чисельних груп, які загалом мають благородну мету – осучаснити багатовічну
мудрість, поширити відомі висловлювання, змусити замислитись над одвічними
загальнолюдськими питаннями про буття. Ключові теми залишаються добре знайомими
– добро, кохання, дружба, життя. Теми звичні, форма нова. Нині це сотні тисяч
мотиваторів і мемів, які швидко
поширюються і так само швидко зникають. Забуваються. Забуття переважає над пам’яттю. Але люди цим особливо
не переймаються. Влучно пише Євгенія Більченко в монографії: «Забуття історичної
пам’яті у сучасному масмедійному дискурсі чимось нагадує карнавал: воно
грайливе, чуттєве, візуально видовищне і одночасно – приховано тужливе,
трагічне, навіть апокаліптичне, просякнуте імпліцитною тривогою, що доходить до
невротичної істерії».
Численні групи в соціальних
мережах на кшталт «Філософія голуба», «Зручне подвір’я для філософа», «Подвір’я
для душі» (назви не видумані) користуються популярністю і надихають молодих
людей. Але вони так і залишаються «подвір’ям». Вони не мотивують озирнутись і
побачити недобудований дім (чи це не той самий «дім буття» Мартіна
Гайдеггера?). На подвір’ях завжди можна зустріти когось із знайомих і поспілкуватись,
за бажанням можна навіть вибудовувати в пісочниці цілі міста. В сучасному
сленгу комп’ютерників навіть є таке поняття «пісочниця» (Sandbox),
яке означає механізм для безпечного виконання програм. Комп’ютерна пісочниця
схожа з життєвою – чіткий набір ресурсів, доступ до іншого зазвичай
обмежується. Але головне, що це безпечно і дозволяє щось робити. Тільки якщо в
комп’ютерній безпеці це тимчасовий етап для налагодження ефективної роботи, то
в житті людей залишається комфортною умовою існування. Відчуття постійних теплих літніх днів і пікніків. Недаремно для Михайла Епштейна
Фейсбук став «переходом з вітальні до вуличного натовпу». Філософ підкреслює,
що перехід до міні-жанрів інтелектуальної словесності, які переважають в
соціальних мережах неминучий, адже часу на читання книжок і великих статей стає
дедалі менше. Отже, пікнік триває, сонце пригріває, недобудована оселя, через недогляд, починає руйнуватись. Епштейн
ставить слушне запитання: «Зрозуміло навіщо «Твіттер» політику, журналісту,
зірці, піарщику, але що в ньому робити філології, філософії, культурології,
гуманітарному мисленні?»
Вищесказане є одним з можливих
рівнів сучасності. Авторка монографії називає його як «культурна ситуація
підкресленої легкості
існування». Євгенія Більченко недаремно зазначає, що це «обертається тяжкістю екзистенційної нудьги внаслідок втрати
вагомих ціннісних орієнтирів існування в культурі». Врешті-решт, частина людей
озирається і вирішує почати дбати за будинком. Ця категорія людей втілює прочитане
в життя. Мудрості з книжок популярної психології стають дієвими механізмами в
житті. Філософи, культурологи, гуманітарії мають перевагу, бо раніше за інших
відчувають потребу озирнутись і замислитись. Вони ж активно запрошують всіх
інших в будинок.
Відмова від сучасних
технологічних надбань нагадувало б критику античними філософами письма, бо
людина може втратити здатність запам’ятовування. Або ж згадаймо неприязнь до
перших друкованих книжок, бо ті знову ж таки, на думку частини освічених людей,
сприятимуть втраті певних якостей людини. Інтернет нині тісно переплетений з
життям людини і змінює наші світоглядні орієнтири. Проте він переживає
еволюцію. На думку дослідників на зміну інформаційного Інтернету прийшов
соціальний. Мудрість натовпу поступилась мудрості друзів. Тому сьогодні актуальна
думка Євгенії Більченко: «Сучасна людина позбавлена власних та загальнолюдських
спогадів, вона має труднощі як з особистою, так і з груповою ідентифікацією».
Проте можемо стверджувати, що нині спостерігається процес індивідуалізації.
Покоління міленіалів на перший план висуває
досягнення власних життєвих цілей. На сучасне покоління надзвичайно вплинули
час, сучасні технології, медіа і суспільство. Усі вони прагнуть досягти вершин, довести всім та особливо
собі, що вони чогось варті. Анна Степанова,
підкреслює, що представники
покоління ЯЯЯ цінують можливість вчитися і розвиватися в професійному плані.
Твори популярної культури орієнтовані на вироблення нових
сенсів за допомогою художніх деконструкцій відомих класичних сюжетів, де
останні переробляються, по-новому відтворюються, переосмислюються, розвиваються
як на жанровому рівні, так і на рівні ідей, проблематики, героїв. Важливість знання
і розуміння класики ніхто не скасовує. Концепція «активної» аудиторії і
«співтовариства знань» набуває нового значення. Для нового покоління важлива ідеократія – вміння чути кожного. І
перемагають ідеї, які чогось варті. Майбутнє вже тут, як зазначав письменник
Вільям Гібсон, просто воно нерівномірно розпорошене. Нам як науковцям і
освітянинам потрібно, працюючи з молоддю робити акцент на вмінні думати й
аргументувати. З чим успішно і справляється Євгенія Більченко у своїй науковій
і викладацькій діяльності.
Провокуючи читача на активний
мисленнєвий діалог під час читання праці про модель сучасної
особистості без історії у контексті
художньо-естетичного ескапізму, хочу навести цитату Мічіо Кайку: «Ми досі перебуваємо на етапі, коли
найпримітивніші творіння Матінки Природи перевершують за інтелектом наших
найрозумніших роботів».
Сергій РУСАКОВ,
кандидат філософських
наук,
член Національної спілки
журналістів України
Комментариев нет:
Отправить комментарий