ЧИ МОЖЕ БОМЖ СТАТИ ГЕРОЄМ?

Предмет нашої сьогоднішньої кінорефлексії може викликати здивування і навіть заперечення, бо про подібні кінострічки в інтелектуально налаштованому товаристві не говорять. Сьогодні розмірковуватимемо над фільмом «Бомж з рушницею».

 Наше життя сповнене усіляких дивацтв. Ось наприклад, ми соромимося цілком природних речей, відчужуємося від них, ба навіть розмови довкола них вважаємо некультурними у вихованому товаристві. Сміття, або «треш», якщо говорити модною англійською мовою. Воно є результатом нашого існування, та в той же час ми тримаємося від нього осторонь. А ще в нашому житті є фільми жанру «треш», згадуючи про які, більшість не зізнаються і кажуть, що ТАКЕ не дивиться. Пам’ятаєте, коли сайт ex.ua закрили, то дехто почав замовчувати, що користувався «пальоною» продукцією, засоромившись цього. Або ж хіба я як викладач у столичному виші можу зізнатись, що дивився фільм «Аврам Лінкольн – мисливець на вампірів»? Колеги подумають, що я деградую, перед студентами втрачу авторитет і т.д. Але мені пощастило, що в першу чергу я культуролог і знання новинок культурної галузі важливе для професійного світогляду. Тому перегляд подібних фільмів для мене є частиною роботи, а не просто «вимкненням мізків» і бездумним споживання. Стосовно фільму про американського президента, то я поки його ще не дивився, тому поки залишимо рефлексію над ним на майбутнє.

Сьогодні в нас на моніторі фільм про бомжа, який має рушницю і всіх вбиває. «Трешак», «м’ясо», «жесть» – таку характеристику мені дали друзі на фільм «Бомж з рушницею», коли після довгих порад я запитав, про що він.  Це мені особливо не допомогло, тому фільм довго існував звичайним файлом у ноутбуці, поки одного літнього вечора я не наважився НАТИСНУТИ «плей»  і «оживити» його.

Після перегляду мені стало зрозуміло, чому друзі описували фільм саме так, але в той же час я здивувався, бо незважаючи на трешЕву стилізацію, він мав багаторівневий зміст. У фільмі справді повно людського м’яса і крові – насилля і непристойності, лайлива лексика показані відверто. Та бачення виключно «м’яса» є обмеженням смислового діапазону, який вкладено в кінострічку. Так само як бачити в «Чорному квадраті» Казимира Малевича лише геометричну фігурку, яку може намалювати кожен охочий. З цієї позиції концепція твору відомого українського авангардиста залишається за межею розуміння реципієнтом. Дивитись фільм «Бомж з рушницею» слід як буквально, так і метафорично. А таке поєднання вимагає від глядача зусилля і активності.

Х. Ортега-і-Гасет підкреслив: «Обмежуватись відтворенням реальності немає сенсу. Місія мистецтва – створювати ірреальні горизонти. Щоб досягти є лише один спосіб – заперечити нашу реальність, здіймаючись над нею». Сучасне мистецтво багате уявними світами: царство Арда, чарівна країна Нарнія, бурштинове царство Амбер, казкова країна Земномор’є», планета Рокакон та ін. Створюючи ці світи, автори спираються на близькі нам архетипи. Переважно це мотив боротьба добра і зла. В кожному царстві, країні, планеті є лихий герой, якого слід побороти. Згадаймо, наприклад, фільми «Володар перснів» чи останню екранізацію «Аліса у Задзеркаллі». Вирішальні битви в цих казкових світах захоплюють нашу уяву і ми вболіваємо за перемогу добра. Незважаючи на відповідні вікові обмеження, ці фільми дивляться і малі діти. Битви під час сходження добра мають відбиток крові, але це демонструється з піднесенням і естетично. Умовно назвемо це «естетичною кров’ю». Але ж це суперечить нашій дійсності. Показані трагічні смерті у «Володарі перснів» є гарними/величними?, але вони далекі від реальності. «…в дійсності трагедії виглядають некрасиво… смерть, у будь-якій формі, є насамперед діло брудне» – чітко написала в одному романі Оксана Забужко. Не погодитись із нею складно. Але класичний глядач бажає «естетичної крові» і все той же морщить ніс від фільмів, де показані струмені крові, або ж дивиться їх з виразом обличчя зомбі. «Масова культура сповнена насилля…» – така критика науковців лунала і лунає вже кілька десятиліть. Але ж чи є масова культура (тобто все те, що до нас доносять новітні інформаційні засоби – Інтернет, кіно, преса, телебачення тощо) такою вже насильницькою чи може це наша з вами культура (як все те, що нас оточує, і кожна галузь життя є її складовою) сповнена насильства?

Х. Ортега-і-Гасет пише, що потрібно створити іншу реальність, щоб заперечити нашу. У кінострічці «Бомж з рушницею» події відбуваються саме в нашій реальності, але з яскраво вираженим перебільшенням. Хоча чи дійсно з перебільшенням? Хіба сцени, де молодики пакетами дихають наркотики не є частиною реальності США? Хіба викрадення збоченцями дітей одягненими в костюм Санта-Клауса не є частиною правди Европи? Хіба знущання над людьми не є правдою України? Історії про останнє в усіх новинах – побиття дівчини сином депутата Ландиком, знущання над Оксаною Макар, самосуд в Броварах, де люди не витримали знущань міліціонера. Подібне показується і в фільмі «Бомж з рушницею». Головний персонаж фільму, наприклад, вбиває копа, який хоче зґвалтувати молоду дівчину. Наприкінці фільму  люди починають повставати проти свавілля. Перемога добра, формування громадянського суспільства. Але про це пізніше.

Назва кінострічки налаштовує на несерйозне ставлення, бо зазвичай бомж існує за межею суспільства. Але у фільмі розставлені інші акценти. Саме бомж є рятівником містечка, яке захлинається у свавіллі Дейрека, що став місцевим «князьком» (як в Україні називають подібних реальних персонажів). Він створив свій порядок і всіх тримає в страху, щоб залишатись головним. Хто ж може повстати проти нього? Лише той, кому немає що втрачати. Бомж стає Героєм (з великої літери, бо мається на увазі архетип). Коли він, назбиравши гроші, щоб купити газонокосарку і розпочати власний бізнес, зустрічається з черговим безладом, а саме пограбуванням магазину, де він був, то опиняється перед вибором. Бомж має 49, 99$  і може купити або газонокосарку або рушницю. Він обирає останнє. Так починається сходження добра в маленькому містечку. Сходження добра заплямоване кров’ю і цього разу не естетичною. Для того, щоб знищити перстень, Фродо пройшов через багато смертей і крові, але вони показані нам по-іншому або ж зовсім пропущені. Згадаймо фінальні битви у фільмі «Володар перснів» і уявімо, що насправді діялось всередині цього погрому. Фільм «Бомж з рушницею» часом неприємний для перегляду, але він правдивий вербально (давайте рахувати, скільки разів ми чуємо матюки на вулиці за день), візуально (відрубана рука саме так і виглядає, з нею саме так хлине кров) і змістовно (у світі діється казна-що).

 

Цікавими для розуміння є два епізоди, а саме два монологи. Перший – бомж говорить програмну промову малюкам. Вони б наче і не мали зрозуміти, але починає проявлятись якась містика – діти починають верещати, світло мерехтить. А над ними височіє самотній і відчайдушний герой – бомж з рушницею. Цей монолог спрямований у майбутнє, на початок будівництва нового суспільства, звільнення наступного покоління від рабства. Другий монолог промовляє колишня повія, яку врятував бомж. Вона ж височіє над оскаженілим «середнім класом», який гониться за бомжами (Дрейвік наказав знищити всіх бомжів у місті; хіба не простежується аналогія з вбивством всіх малюків в часи народження Ісуса Христа?). Цей монолог спрямований на сьогодення. Він і є початком відліку нового суспільства, яке наприкінці повстає проти свавілля. Діти зростатимуть у новій реальності.

У фільмі присутні елементи містики. Режисер вводить двох чудернацьких персонажів, які є недоступними для будь-якої зброї, і вони всесильні. Їх походження залишається в тіні нашого розуміння, і невідомо чи це люди в залізному обладунку чи містичні істоти або ж роботи.

Коротко зазначимо про архетип батька і синів. Довго зупинятись не варто, але чітко бачимо, що батько любить лише одного сина, і коли того вбивають, то впадає у відчай. Другим сином він нехтує для підтримки свого порядку в місті. Якщо Зевс скинув батька, то в цьому варіанті батько вбиває сина.  

Фінальна сцена нагадує нам римський Колізей. Люди збираються для того, щоб подивитись страту бомжа. Таким чином Дрейвік знов вселяє в людей страх і підтримує свій устрій. Люди голосять, вони хочуть «хліба і видовищ», вони нажахані, але теж жорстокі. Бомжу допомагає врятуватись дівчина, якій він допоміг раніше (втрачаючи свою руку назавжди), він стоїть з рушницею і готовий вбити Дрейвіка. Але тут з’являється поліція, яка оточує бомжа і готова до стрільби. Дрейвік в ейфорії, він головний в цьому місті. Аж раптом Колізей змінює настрій – люди дістають рушниці і націлюють на поліцію. Цікаво це ті ж самі люди, що були на початку страти чи ті, яких переконала колишня повія?

Фродо виживає, принц Каспіан і Біла королева сходять на трон, Гаррі Поттер одружується. «Естетична кров» перетворюється на гепі-енд. 

«Бомж з рушницею» – фільм із перебільшеним показом реальності, а в останній гепі-енди інші. Бомж вбиває Дрейвіка, поліція вбиває бомжа, починається загальна стрілянина. Добро перемагає. Чим не гепі-енд?

П.С. Уже під час редагування тексту замислився – чи є в житті гепі-енди у голлівудському форматі? У романах часто читаємо, що такого не існує. Те ж саме лунає з екранів телевізорів. Чи може бути фінал на кшталт «Володаря перснів»? Для себе знайшов ствердну відповідь. Згадаймо події Другої світової війни. Складно говорити про війну і жертви, але Добро точно перемогло. Уже 67 років ми живемо в гепі-енді. Залишилось тепер влаштувати щасливу кінцівку іншого фільму, який вже давно йде на екранах нашого життя.

 

П.П.С. Дякую за літературне редагування тексту журнал "Меме".