З часу моєї останньої
«поп-філософської» розвідки (популярна культура + філософія) минуло майже три
роки. Тоді влітку 2012 року я спробував прочитати кінострічку «Бомж з рушницею»
спираючись на певні смислові алюзії і відсилки. Згодом ще вдалось опублікувати
наукову статтю, де окреслюю ознаки сучасної популярної культури, серед яких
виділяю поп-філософування.
І ось сьогодні хочу поділитись в цьому ж розрізі враженнями від кінострічки
«Робот на ім’я Чаппі», прем’єра якої в Україні відбулась лише позавчора.
На відміну від «Бомжа з рушницею», де потрібно
вишуковувати смисли в замаскованому під «треш» фільмі, в прем’єрі цього тижня
ідея знаходиться на поверхні. Проте це не зменшує глибини тем, які
актуалізуються в кінострічки, де драма займає таке ж важливе місце як і
бойовик. Віддаю належне Нілові Бломпкампу за майстерне і вишукане втілення на
великому екрані проблему взаємовідносин між Людиною і Роботом. Режисер вже має
досвід в цьому, згадаймо буревій емоцій, який вирував після перегляду
кінострічки «Район №9». Мабуть, саме через свіжий спогад про фільм 2009 року та
зворушливу афішу, де робот пише на стіні слова «Татко» і «Матуся» стали причиною
того, що я переглянув фільм в кінотеатрі в перші дні кінопрокату.
