Віктор СИНЬОВ: «Залишаюся вірним життєвому вибору»

Академік Віктор Синьов сповнений незгасимим ентузіазмом, а його творчий підхід до життя надихає його численних послідовників і друзів. Для розуміння цього підходу ми поспілкувались з Віктором Миколайовичем, який з радістю поділився спогадами про студентські роки.

 – Вікторе Миколайовичу, ваші батьки були людьми мистецтва. Як це вплинуло на ваше дитинство?

–       Мої батьки були естрадними артистами, тому це безумовно вплинуло. Батько – Микола Синьов – був відомим конферансьє, а матір – Марія – співачкою. Микола Михайлович був не просто талановитим естрадним актором, а й вкрай обдарованим у літературній творчості. Він написав комедію «Транзитные пассажиры», згодом кілька книжок спогадів про своє життя, друкувався в журналі «Перець». Батьки з дитинства прищеплювали любов до мистецтва, тому я мріяв досягнути такого ж рівня. Вже в школі мав певні здобутки в цьому напрямі. Мав власні публікації віршів в газеті «Пионерская правда», а шкільні твори вчителі визнавали як цікаві і творчі. Тому вважав, що маю всі підстави продовжити творчу династію і поступати в театральний інститут.

ВОЛОДИМИР ЄВТУХ: «Ми цікаві для світу, коли розробляємо власну тематику»

Влітку 2013 року відсвяткував 65-ліття доктор історичних наук, директор Інституту соціології, психології та соціальних комунікацій професор Володимир ЄВТУХ. З інтерв’ю ви можете дізнатись про становлення Володимира Борисовича як науковця, його погляди на сучасні концепції, а також кілька цікавинок з часу перебування на посаді Посла України в Італії.

– Володимире Борисовичу, ви розробили авторські концепції етнополітичних та етносоціологічних досліджень в Україні. Розкажіть, будь ласка, про них детальніше.

– У 1992 р. у співпраці з Сергієм Суглобіном і Михайло Молчановим була розроблена етнополітична концепція. Ми відштовхувались від того, що Україна є країною з поліетнічним складом населення. Інколи говорять, що в нас  багатонаціональна країна, але це неправильно, бо в нас є лише одна нація – українська. Далі нами були запропоновані напрями за якими слід вивчати українське суспільство з етнополітичної точки зору. В цій концепції ми приділили важливу роль формуванню етнополітики України, адже від неї залежить те як держава ставитиметься до таких компонентів етнонаціональної структури населення як українська етнонація, етнічні меншини, які все ж краще називати «етнічні спільноти», бо це поняття більш нейтральне і дає можливість уникнути політичних спекуляцій, а також емігранти і діаспора як частина українського етносу, що знаходиться за межами материкової частини етносу українців.

Що стосується етносоціологічної концепції, то в ній етнос розглядається як центральний об’єкт дослідження. Якщо в першій концепції, він пов’язаний з політикою уряду і громадських організацій, то в другій – з взаємодією різних компонентів етнонаціональної структури українського суспільства і можливими наслідками від цього. Це суто наукова модель вивчення сучасного українського суспільства з точки зору етнічної компоновки.

АНАТОЛІЙ АВДІЄВСЬКИЙ: «ВСЕ РОБІТЬ З ЛЮБОВ’Ю!»

Спілкуватись з Героєм України, народним артистом України, проректором-директором Інституту мистецтв НПУ імені М.П. Драгоманова, академіком Анатолієм АВДІЄВСЬКИМ одне задоволення. І як шкода, що друковане слово не може повністю передати палітру емоцій, які відблискував під час інтерв’ю Маестро. Кожна думка і фраза супроводжувалась тим феноменом про який йдеться в розмові – смисловою інтонацією. Редакція газети «Педагогічні кадри» вітає Анатолія Тимофійовича з 80-річчям та бажає подальшої наснаги для величної роботи, яку робить уславлений музикант.  

– Анатолію Тимофійовичу, яку місію відіграє Інститут мистецтв, який ви очолюєте, в сучасному освітньому і мистецькому просторі?

– Драгомановський університет користується великою популярністю і його по праву вважають флагманом освіти, тому він має бути зразковим у всіх напрямах діяльності. Інститут мистецтв забезпечує, крім професійних якостей, які набуваються під час навчання і здобуття спеціалізації – вокаліст, скрипаль, піаніст, регент, хормейстер та ін. – ще й педагогічною майстерністю. Вчитель музики має пам’ятати про виховний аспект мистецтва і повинен прищепити учням любов до рідної пісенної культури, а через неї до своєї Батьківщини. Для цього потрібно мати неабиякий хист і відповідні знання. Зверніть увагу, що Йоганн Бах, Вольфганг Моцарт, Микола Лисенко, Микола Леонтович, Микола Римський-Корсаков, Кирило Стеценко, Петро Чайковський були не лише композиторами, які достеменно знали музичну культуру свого народу, вони також були видатними вчителями. Педагог і письменник Василь Сухомлинський якось висловився, що завдання вчителя, який навчає дітей музиці, це не завдання готувати майбутніх музикантів, він готує всебічно розвинену гармонійну особистість, повноцінного громадянина країни.

МІСТО БЕЗ М’ЯСА

Люко Дашвар. На запах м’яса: роман / Люко Дашвар. – Харків : Книжковий Клуб «Клуб сімейного дозвілля», 2013. – 368 с. : іл.

Володарка титулу «Золотий письменник України» залишається вірною своїй темі і стилю викладу. «На запах м’яса» – це відображення непідробної дійсності, книжку Люко Дашвар можна порівняти з популярними нині фотографіями самого себе в дзеркалі. У романі ми зустрічаємо низку персонажів, які мають чітко прописані характери і діалоги, що не просто наближені до реальності, вони неначе записані з почутої вчора розмови в метро.

Масова культура на захисті суспільного спокою всередині ХХ століття

В історії художньої культури ми знаходимо різних героїчних персонажів, які опосередковують відношення людини з навколишнім світом і закарбовуються в якості персонажів, які є певним відображенням сподівань суспільства. Така первісна форма рефлексії отримала потенціал для розвитку в культурі і мистецтві.

КОЛИ НЕ ХОЧЕШ, ЩОБ ДІМ ПОБУДУВАЛИ, ЗАХОВАЙ ЦВЯХИ І ДОШКИ

 

 

Дискусія про викладання філософії у вищих навчальних закладів, та й взагалі її актуальність у сучасному світі влучно відображається словами відомого письменника Рея Бредбері.
Згадаймо цитату з його чудової книжки «451 градус за Фаренгейтом». Ці слова мають для нас ще більше значення, адже там згадується і про війну:

 

«Коли не хочеш, щоб дім побудували, заховай цвяхи і дошки. Коли не хочеш, щоб людина стала нещасною через політику, не давай їй змоги роздивитися проблему з двох боків. Хай бачить лише один бік, а ще ліпше – жодного. Хай забуде, що існує така штука, як війна. Хай уряд нездатний, нестійкий, душить податками - це краще, ніж заворушення в народі! Головне – спокій, Монтег! Влаштовуйте різні конкурси, наприклад: хто краще запам’ятає слова популярних пісеньок, хто може назвати столиці штатів чи хто знає, скільки зібрали зерна в штаті Айова минулого року.

Поговори зі мною насамоті

Кілька років тому став співавтором серії есе, об’єднаних під назвою «Поговори зі мною насамоті». В цих текстах є думки з якими я не погоджуюсь (не погоджувався під час написання і не погоджуюся нині), але в цьому і є принадність літературної творчості – можливість перевтілюватись і висвітлювати думки, які незвичні для автора.

 

В тексті, який пропонується читачу, ми з Олександром Козинцем перевтілились по-максимуму. Писати від жіночого імені було цікаво, але складно. Ми отримували різні думки про результат нашої співпраці: дехто казав, що ми далекі від жіночої реальності, дехто намагався відгадати, хто з авторів писав від імені Ефки, а хто був Нелькою…

 

ПОГОВОРИ ЗІ МНОЮ НАСАМОТІ

Лист 1
Таємниця

 

 

Привіт, Нелько!

Нарешті ти відповіла! Так довго чекала твого листа – і от зараз можу тобі відписати. Ти ж знаєш, що для мене наше листування більше, ніж просто спілкування. Це можливість бути собою, і головне – відвертою. Хоч ми й не бачились ніколи в реальному житті, а знайомі лише віртуально, все ж, я довіряю тобі й тому хочу написати дещо важливе.
Ніхто про це не знає. Але тобі розповім. Ти старша (сподіваюсь, тебе це не образить), досвідченіша. А досвід у житті – найцінніше надбання. Я завжди ціную все, що зі мною трапляється. Це змушує бути сильнішою духом. А що для тебе досвід? Я, наприклад, не вірю, що він може бути негативним.