Клік по цінностям

Система цінностей має властивість змінюватись. Можу це засвідчити як культуролог. В Античності головною цінністю була людина, у Середньовічі – Бог, потім знову людина, а далі тільки встигай – знання, час, колектив, швидкість, інформація…

Система людських цінностей, як я можу зробити висновок спираючись на власний досвід, теж змінюється. Інколи для цього потрібні роки, але здебільшого в наш час цей процес відбувається настільки швидко, що сам носій цінностей не розуміє того, що відбувається.
Коли людина після довгих стосунків розлучається певна система цінностей одразу ж нівелюються. Те, що створювалось протягом довгого часу в одну мить стає неактуальним. Дуже дивний та небезпечний стан, виникає прогалина, яку слід чимось заповнювати.

А можливий наступний варіант: в якусь мить у житті з’являється людина до якої ти, з незрозумілих для себе причин, спрямовуєш усю свою увагу, прагнення тощо. Раптово починає вибудовуватись система цінностей до якої ти, можливо, навіть не готовий. Знову ж таки, це в певній мірі є дивним і небезпечним станом, який може призвести до непередбачуваних наслідків.

Висновок: як не подивись – складно. Але в цьому, мабуть, і є цінність буття… Герой Адама Сендлера у фільмі «Клік» теж хотів пропустити не цікаві, складні, дріб’язкові моменти з життя. Таким чином він «доклікався» до лікарняної палати, де мав померти від старості. Епізод, де він намагається наздогнати свою родину в мене двічі викликав певний катарсис…. Інколи може здатись, що тобі зараз неймовірно складно або нецікаво. Але, вважаю, що від таких моментів слід навчитись отримувати користь та насолоду.

П.С. За кохання слід боротись.

Алергія

«За п’ять років до філолосфії виробилася стійка алергія. Тобто, це те, що доводиться долати». Так в інтер’вю сказала молода поетка та аспірантка університету імені Т.Шевченка Ірина Шувалова.

Прочитавши це – полегшено зітхнув. Значить, це нормальне явище і не треба хвилюватись. Бо останнім часом багато думаю про культурологію та філософію взагалі, про освітянську галузь... Відчуваю, що інколи харить від всього цього, тому намагаюсь забити голову продуктами масової культури. Стає легше. Але розмію, що це не вихід. Складно утримати «золоту середину». Все ж таки, ти чи філософ чи ні…

Якби інтерв’ю брали в мене, то я б сказав таку фразу про освітянську систему: «Знань замало, а свідомість повністю змінена».

Номер мобільного телефону

Людина борсається у системі власних життєвих координат – певні стратегії, орієнтири, цілі і т.д. Кожна людина вважає, що саме її координати є правильними.

Але хіба мій номер телефона є правильним для когось іншого, крім мене? Ні. Він в мене такий, бо колись я обрав оператора, потім із запропонованих номерів обрав саме такий, що сподобався. Потім вставив сім-карту в апарат, який також був обраний мною (виходячи з можливостей). І ось тепер володію певною комбінацією цифр, які дозволяють мені бути відкритим для всіх, хто поцікавився даним ключиком.

Якась дивна аналогія виходить.

Ми всі маємо вибір і виходимо з власних можливостей та бажань. Але ж жоден з нас не може стверджувати, що він абсолютно правий. Набираючи телефон своєї дівчини (гіпотетично) я правий при бажанні почути її голос, але набираючи таку рідну для душі та серця комбінацію цифр я не отримаю доступ до давнього друга, який хоче вкотре розповісти про власні проблеми.

Океан Ельзи співає «скільки людей – стільки машин», переформулюємо: «скільки людей – стільки номерів…». Номерів телефонів, тих же машин, тих же життєвих координат.

Симулякр вогню

Позавчора їздили на природу під Київ.

Почали організовуватись ще півтора тижні тому, але ніяк до ладу не могли все зробити. Зараз складно всіх зібрати і домовитись. Відверто кажучи, до останнього думав, що ми не доїдемо. Але запал "філософської школи" жевріє завжди і інколи перетворюється на справжній вогонь. У цей вечір та ніч, щоправда, це був більше симулякр вогню. На моє запитання, наступного ранку, навіщо вдень підтримувати вогонь, мені ніхто не відповів. Зате всі підходили до багаття і щось думали, мовчали, спілкувались і т.д.

Сподіваюсь, що таке багаття буде підтримуватись нами завжди. Для того, щоб через рік, два, три... ми збирались і спілкувались, ділились враженнями і т.д.

Радий, що в п"ятницю зібралось багато людей, яких я вже знаю багато років. Були й люди, з якими знайомий досить нетривалий час. Складно сказати, що останні подумали про наш захід. Просто ми є такими. У кожного щось є на душі - і радості і печалі. Це життя і ми його відчуваємо щомиті. Але інколи хочеться відключити свідомість, забути про існування певних меж. Це комусь подобається, а комусь ні. Але в кожного власні життєві орієнтири.

Зміна свідомості на короткий час потрібна і важлива (я не маю на увазі прийняття якихось заборонених речей). Саме ці карнавальні елементи дають привід для творчого сплеску в подальшому, розумінні якихось феноменів і т.д.

Можливо, саме таким чином інколи ми зрозуміємо глибини нашого буття. Можливо, так ми зрозуміємо самих себе.

Погоджуюсь

Прочитав сьогодні інтерв’ю з Олександром Ярмолою, солістом гурту "Гайдамаки". Хочу зацитувати його думку, з якою я наразі погоджуюсь:

"Сьогодні ти МУСИШ купувати речі, яких не потребуєш. А для того повинен продавати свій талант. Це така гра під назвою "купи-продай", вона забирає час, наповнює свідомість. Спроби протестувати, як правило, закінчуються поразкою. Це одна з ознак кризи цивілізації. З іншого боку, творчість є альтернативою цій кризі, тому я вважаю, що творити варто в будь-яких умовах."

газета "Друг читача" №10, 2010

Перше повідомлення (...початок)

Учора дві людини звернули мою увагу на існування блоґів та їх важливість.

Перша людина - давній знайомий - надіслав посилання і я переглядав його сторінку.

Друга людина - нещодавня знайома (хоч і давно відома) - не надсилала посилання, але я зайшов на її сторінку.

Колись я мав "Записи" - щодня записував свої думки та враження, писав років півтора. І от два місяця тому відчув потребу у викладенні своїх думок "на папері". Тому вчорашні події (такі незначущі для світу, але важливі для мене) спровокували все ж завести блоґ і почати писати в ньому (хоча я зареєстрував його ще місяць тому).

Писати повністю усі свої думки наврядчи зможу - публічність Інтернету вимагає внутрішньої цензури.

Тож, любі читачі, ласкаво прошу до мого світу думок!

П.С. "Поцелуй одного незнакомца другому"

"Правила - це Табу"