Євгенія Більченко – людина-феномен. Мені і досі невідомо як можна встигати виконувати стільки справ і не залишати творчої ниви. Викладання, написання докторської дисертації, рецензування наукових робіт гармонічно поєднується з роботою над поетичними збірками.
Пам’ятаю враження, які виникли від першого знайомства з поезією Євгенії Віталіївни – актуальні твори, що поєднують філософію і поезію. Вони орієнтовані не для пересічного слухача/читача. Щоб зрозуміти «вірш Більченко» потрібно не просто читати/слухати. Щоб зануритись у світ «поезософії Більченко» потрібно міркувати.
В анотації збірки Євгенії Більченко «Історія хвороби» написано, що вона є «ліричним щоденником». Збірка стане гарним приводом для знайомства з Євгенією Віталіївною зовсім з іншого боку, тому раджу не проґавити таку нагоду.
Студентам буде цікаво підгледіти, що пише у власному щоденнику улюблена викладачка. Про що ж пише Євгенія Віталіївна? Які теми підіймає? Відкривши збірку можна знайти про пошук свого «я», людське існування, життя… Не оминає авторка і тему дружби, кохання, віри, сучасності. Всі ці теми звичайно присутні у багатьох поетів чи прозаїків, та вуст /пера ЄВ вони отримують інше звучання.
Цікавою буде збірка і колегам, які працюють разом з ЄВ. «Людина-енциклопедія». Так колись охарактеризував Євгенію Віталіївну доцент Олег Магеря. Це абсолютна правда. Вона може використати різні парадигми і концепції і створити нові культурологічні тексти і ідеї. Такою ми її знаємо на кафедрі культурології. А що ж за межами роботи? Творчість. Повноцінна, справжня, жива творчість. А ще людина. Людина-стихія.
Відкриваючи нову збірку Євгенії Більченко занурюєшся у паралельні світи. Наче все написане є таким знайомим і близьким, та все ж воно існує десь у паралельних світах. В одному з них «бабушка слушала Сукачева», а в іншому «человек котрого нет / живет рядом со мной». А може вони настільки тісно переплітаються, що це відбувається і в одному просторі. Та десь ЄВ має змову з годинником і зачаровує час, а десь вона спостерігає тверезі долі у п’яному місті.
Хтось скаже, що це все існує і в нашій дійсності: десь між Шулявкою і Євбазом, Трускавцем і Сєвєродонецьком. А я скажу, що Більченко як справжній поет створює нові простори і паралельні світи. Світи, де немає меж і крайнощів, де все єдине і взаємопереплітається. Відвідання такого світу є складним, бо потрібна підготовка. Потрібно міркувати. Якщо ж вам все одно потрібен провідник, то ним може стати голос «ЄВи поезософії», який лунає на творчих вечорах і презентаціях.
Поступово, крок за кроком, він веде кудись вглиб. Вглиб паралельних світів і самого себе. Авторський ритм читання перетворюється на твоє серцебиття. Що ти робитимеш у цих паралельних світах – твій вибір. Можеш спробувати себе бути іншим (адже і сам автор перед тобою зараз не такий, яким ти звик), можеш забитись в куток і вичекати, а можеш піти назустріч Софії і відкрившись їй, збагатитись Новим.
От тільки є один дуже цікавий момент. Провівши у паралельні світи, автор випробовує тебе, адже знайти дорогу назад потрібно самостійно. Як в тебе це вийде, автор відповідальності не несе. Ти готовий до цього?
Комментариев нет:
Отправить комментарий