РІЗДВЯНИЙ ДОСЛІД НАД СОБОЮ

Під час свят зловив себе на одній цікавій думці. Для того, щоб я займався творчою і науковою діяльністю (одним словом «писаниною») мені потрібно кілька днів спокійно провести вдома. В цей час я відпочиваю від повсякденної метушні, приводжу свій емоційний стан у спокій, починаю «відчувати свій дух». Після цього у мене активно народжуються тексти. Кілька годин на день для наукових розвідок і кілька для есеїстичних пошуків. Саме після відпочинку і вдома в мене зазвичай і виходять з під пера (а точніше на моніторі комп’ютера) цікаві тексти.

Все наче і гарно. Можна закриватись від світу, вимикати електронну пошту, соціальні мережі, мобільний зв’язок і творити. Та після певного часу мені стає скучно, нічого не пишеться. Хочеться знову зануритись в університетську роботу. Але приходячи ввечері після роботи, вже нічого писати не хочеться.

Ось така життєва дилема. Мене це засмучує. Для того, щоб стати гарним есеїстом та науковцем, потрібно приділяти кожному напрямку роботи по кілька годин вдень регулярно. А от я цього не роблю. Але відмовитись і від активного способу життя не можу.

Як, наприклад, брати Капранови встигають на більшість літературно-мистецьких заходів, інколи на політичні мітинги, проявляють активність у соціальних мережах, пишуть нові книжки, працюють директорами видавництва, ще й мають сімейне життя? Хоча вони і жартують, що їх двоє, тому все і множить на два. Але їх активність не може не надихати.

Як відомі вчені встигають і читати лекції, працювати зі студентами і видавати нові збірки?

Потрібно, мабуть, відвідати тренінг з тайм-менеджменту.

Отакі спостереження над собою. Досліджуватиму і далі.