Масова культура на захисті суспільного спокою всередині ХХ століття

В історії художньої культури ми знаходимо різних героїчних персонажів, які опосередковують відношення людини з навколишнім світом і закарбовуються в якості персонажів, які є певним відображенням сподівань суспільства. Така первісна форма рефлексії отримала потенціал для розвитку в культурі і мистецтві.

Джерело:

Русаков С.С. Масова культура на захисті суспільного спокою всередині ХХ століття / С.С. Русаков // Суспільні науки: сучасні тенденції та фактори розвитку: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (м. Одеса, 23-24 січня 2015 року). – Одеса: ГО «Причорноморський центр досліджень проблем суспільства», 2015 – С. 98-101.

Для первісного суспільства увесь світ уявлявся великою небезпекою: шаблезубий тигр чи мамонт були джерелом небезпеки й харчування водночас. Тому задля виживання і більш ефективного існування з’являється потреба у психологічному згуртуванню людей. Джозеф Кемпбел так продовжує цю думку: «Тоді мало місце підсвідоме ототожнення, що зрештою перейшло у свідомість через напівлюдські-напівтваринні постаті міфологічних предків-тварин» [4, с. 141]. Це поклало основи для виникнення концепту «Культурного героя», який на думку М. Найдорфа є необхідним смисловим центром будь-якої культури, «тому процес формування культур завжди супроводжувався висуванням персонажів-символів – «Культурних героїв» [5, с. 28].  

Подальше формування культури сприяло виникненню таких Героїв як Прометей, Еней, Ланселот, Робін-гуд та ін. Це все персонажі, які не мали надможливостей і були звичайними людьми, які постали проти несправедливості. Цього було достатньо у світі, який здавався набагато меншим і події відбувались значно повільніше. Прометей, наприклад, піднявся на небеса, викрав вогонь у богів і спустився на землю. Проте в нинішньому електрифікованому світі це здається марно витраченим часом, адже вогонь не відіграє те важливе символічне значення, яке мало для наших пращурів. Еней зійшов у нижній світ, переправився через жахливу ріку мертвих, кинув ласий шматочок сторожовому псу Церберу й порозмовляв нарешті з тінню свого покійного батька. Після великих географічних відкриттів і накопиченню знань про світоустрій це теж видається дещо непотрібною діяльністю. Дж. Кемпбел підкреслює, що «на сьогодні всі ці таїнства втратили свою силу і їхні символи більше вже не цікавлять наші душі» [4, с. 365].

Робін-гуд, Ланселот, Зорро при всьому романтичності образів не можуть у ХХ столітті відповісти на соціо-культурні виклики (світові війни, поширення корпорацій, ядерна зброя та ін.). Бажання просто діяти недостатньо для героїв, які вирішили вийти за рамки буденного життя. У новому столітті постала потреба в нових героїчних вчинках. «Потрібний тепер геройський подвиг – зовсім  не той, яким він був у добу Галілея. Де колись була темнота, нині там світло…» [4, с. 363].

Крім того, окремо зауважимо про зміну форми трансляції «героїчного» концепту: замість міфу, легенди, оповіді чи літературного твору, його носіями стає кінострічка, мультфільм, комікс та ін., тобто феномени спочатку масової, а згодом і популярної культури. На нашу думку, саме вони протягом ХХ століття ефективно працюють з базовими поняттями (добро, зло, смерть, життя та ін.) задовольняючи потребу символічному згуртуванню суспільства і оберігаючи його від нових «загроз».

Український дослідник Г. Г. Поцепцов пише: „Про що говорять нам комікси (телесеріали, кіно)? Яка модель світу там наявна? Якщо взяти Супермена, то ми бачимо зіткнення двох світів: світ страху (хаосу, смерті), який наближається, проти світу життя, який захищає Супермен. Якби не Супермен, світ давно б зупинився...” [6, с. 141]. Тому бачимо, що комікси, кінематограф і мультфільми активно порушують базові для людини питання, адже їх герої борються за справедливий світ.

Здавалося б ми говоримо про розважальні форми культури, але саме вони стали ефективним інструментом для ілюстрації боротьби Добра зі Злом (напр., Супермен, Бетмен). «Народні казки подають героїчну дію як фізичну, високі релігії підносять подвиг як акт морального плану», – говорить Дж. Кемпбел [4, с. 38]. Людина ХХ століття потребує інших дій, таких, що часто мають приставку «супер», тобто супердій, які оберігатимуть від нових загроз (напр., Велика депресія, світові війни, ядерна зброя).

Перший образ супергероя (а нове століття вимагає тепер саме «супер»), з’явився всередині 30-х років. Письменник  Джером Сігел і художник Джо Шустер назвали його – Супермен. Персонаж володів багатьма рисами, які стали визначальними для супергероя: таємна особистість, надлюдські сили і колоритний костюм. Саме він став прабатьком всіх інших героїв. У 1938 році комікс був виданий і з того часу користуючись популярністю породив численні наслідування.

Сюжет відомого коміксу про Супермена виник на основі біблійної оповіді про пророка Мойсея. Щоб уберегти сина від гніву фараона, який наказав убивати всіх новонароджених єврейських немовлят, мати кладе сина в кошик і пускає річкою. Маленького Мойсея знаходить дочка фараона й усиновлює його. За аналогією батьки Супермена також рятують свою дитину. Планета Криптон повинна загинути, тому вони відправляють свого сина космічною капсулою на Землю, де той знаходить новий будинок і люблячих батьків. Як і Мойсей, сучасний герой стає на захист пригноблених і скривджених.

Проте поява Супермена хронологічно пов’язана з часом Великої депресії, тому не дивно, що вона вплинула на перші історії з новим героєм. Супермен взяв на себе роль соціального активіста, що бореться з нечесними бізнесменами та політиками, а також зі знесенням старих будівель. Існує також концепція (напр., Тімоті Аарона Певі), що на роботу творців Супермена вплинула їх власна ситуація (обидва були дітьми євреями-емігрантами), тому вони створили персонажа-емігранта, який прагне відповідати американській культурі.

Під час Другої світової популярність супергероїв зросла. З усієї плеяди героїв цього часу варто виділити Капітана Америка і супергероїню «Чудо-Жінка». Саме вони більше за інших боролися з ідеологією нацизму і поширювали цінності патріотизму.

Масова культура активно використовує і кумедних персонажів (типу «Трикстерів», які інколи виступали в якості напів- або недогероєм) для вирішення таких суспільних завдань як, наприклад, зацікавлення здоровим образом життя («Моряк-Попай»), підняття бойового духу («Рядовий Снаф») та ін.

Персонаж моряка Попая створений у 1929 році. Творець Елзі Сегар наділив персонажа специфічним голосом, потужними литками передпліччя і  люлькою в зубах. Як тільки герою не вистачає сил подолати супротивника, він відкриває бляшанку шпинату, ковтає зелене листя й одразу без особливих зусиль перемагає. Ця деталь пов’язана з пропагандою дешевих консервованих овочів у часи Великої депресії у 1930 рр. Завдяки Попаю споживання шпинату зросло на третину, а діти віддали консервованій зелені третє місце у списку улюблених продуктів після індички і морозива.

Сьогодні складно сказати, що з’явилося першим – сам Попай або ідея включити його образ в загальнонаціональну кампанію з оздоровлення способу життя американців. Поява теми шпинату приписується впливові опублікованих у 1870-му році досліджень доктора Евона Вольфа, в яких, через друкарську помилку, вказувався вміст заліза в шпинаті, в десять разів більше реальної величини. Помилку виявили в 1937-му році, але інформацію про це оприлюднено лише в 80-х роках ХХ століття.

У мультфільмі є ще один персонаж – Вімпі. Схиблений на гамбургерах, він вдало маніпулює любовним трикутником з однією метою: отримати безкоштовний ланч. Різкий контраст кволої статури Вімпі з непомірно роздутими після банки шпинату м’язами Попая слугує ще одному зашифрованому повідомленню для телеглядача, куди, власне, повинні дивитися їхні очі при голоді. Слід зазначити, що Попай з часом перекочував з кіноекранів на телевізійні і почав займатись ненав’язливим вихованням дітей. З’явилися епізоди, в яких він навчав своїх племінників основам правильного харчування, поведінки вдома за відсутності батьків, а також шкідливості куріння. Але, звичайно, основною темою залишався шпинат [3].  

Серед інших завдань мультсеріала «Попай-моряк» дослідники називають його агітаційну спрямованість [7]. Ще однією метою мультфільму було залучення більшої кількості людей на військову службу і підняття бойового духу, показавши супротивників у жалюгідному вигляді (епізод «You're a Sap, Mr. Jap», 1941). Військову тему в США під час Другої світової війни підхоплює і інший освітній і пропагандистський мультсеріал  «Private Snafu», завдання якого полягала в тому, щоб донести до громадськості інформацію і прищепити їй деякі навички. Кожна серія представляла собою сюжет про солдата, який не робив необхідних у воєнний час заходів безпеки і від цього страждав. Попутно здійснювалася демонстрація того, які саме заходи безпеки потрібно дотримуватися.

Не пройшли стороною військові дії і інші мультиплікаційні фільми, зокрема авторів Джо Барбера та Вільяма Ханну. У мультфільмі з Томом і Джеррі «Самотня миша» (1943), де господиня виганяє Тома з дому за розбиту вазу, а Джеррі намагається повернути свого друга додому, вони зробили приховану пародію на фюрера. У 1943-44 рр. «Warner Bros» створили кілька мультфільмів з Даффі Даком, які також носили антивоєнний характер. У 1945-му році Роберт Клампетт випустив стрічку з Багс Банні під назвою «Герр зустрічає кролика», в якому були спародійовано Гітлера і рейхсміністра авіації Німеччини Германа Герінга [1].

Отже, як бачимо поява нових культурних героїв в творах масової культури пов’язана з її батьківщиною – США. Тому не дивно, що вони з’являються на сторінках коміксах і в мультфільмах. Поява коміксу, зауважує І. Сичев, співпадає з формуванням національної самосвідомості, а потім з визначенням американською нацією свого місця в світі. Тому супергерої в коміксах заповнили прогалину в міфах і казках, які були в європейській культурі.    Мультиплікація, з часу появи, також набула якісно нового змісту і значення, завжди розвиваючись разом з технічним поступом. При цьому змінювалася не тільки технічна, але і смислова складова анімації.

 

Список використаних джерел:

1.     «Антивоенные мультфильмы». Сайт «Энциклопедия классической мультипликации» [Електронний ресурс] – Режим доступа: http://caclen1.narod.ru/articles/antiwar_cartoons.htm

2.     Березовская С.С. Концепт культурного героя как универсалия культуры / С.С. Березовская //  Вестник Томского государственного университета. – 2010. – № 338. – С. 68-71.

3.     Громцева Ю. Product placement в кинематографе как инструмент маркетингового PR [Електронний ресурс] / Юлия Громцева. – Режим доступа:  www.hse.ru/data/2013/06/07/.../Рошка%20А.В_243_2013.docx

4.     Кемпбел Дж. Герой із тисячею облич / Джозеф Кемпбел. – К. Видавничий дім «Альтернативи», 1999. – 392 с.

5.     Найдорф М.И. Введение в теорию культуры: основные понятия культурологии / М.И. Найдорф. – Одесса: Друк, 2005. – 192 с.

6.     Почепцов Г.Г. Мерлін, Супермен і Гаррі Поттер: конструювання нематеріального в масовій культурі / Г.Г. Почепцов. – К. : Спадщина, 2013. – 288 с.

7.     Сакоян А. Наука без скуки [Електронний ресурс] / Анна Сакоян. – Режим доступа:  http://polit.ru/article/2011/07/29/edutainment/

8.     Сычев И.Ю. Герой комикса и герой комикс-культуры / Игорь Сычёв // Челябинский гуманитарий. 2011. Т. 4. № 17. С. 99-103.