Чи можливий український комікс?

Філософсько-культурологічні дослідження коміксу як виду сучасного мистецтва знаходяться на периферії вітчизняного наукового дискурсу. Це пояснюється тим, що він тривалий час вважався «низьким» жанром, який не вартий серйозної уваги і аналізу. На нашу думку, комікс вкорінений в сучасній популярній культурі, тому вважаємо за доцільне розглянути його в українському контексті.

Комікс з’явився наприкінці ХІХ – на початку XX століття і використовувався газетами для збільшення читацької аудиторії. Залучаючи переселенців, які погано володіють англійською мовою, він еволюціонував до культового явища. У США комікс відносно швидко почав займати провідну роль і судячи з усього інтерес до них не слабшає. С.Г. Кара-Мурза пише: «Геніальним винаходом для передачі повідомлень людям, які не звикли читати, були комікси – короткі спрощені тексти, кожен фрагмент яких забезпечений ілюстрацією. Ставши важливою частиною масової культури США, комікси водночас були, аж до появи телебачення, потужним інструментом ідеології. Можна сказати, що вся історія сучасної американської ідеології нерозривно переплетена з історією коміксів» [Кара-Мурза С.Г. Манипуляция сознанием. – М.: Изд-во: Эксмо, 2005. – 832 с.]

У Франції комікс визнаний як повноправний жанр мистецтва. Максим Прасолов зазначає: «У Франції, наприклад, альбоми коміксів є мало не в кожному будинку – вони видаються багатотисячними накладами. Там комікс є частиною культури. Французькі нейрофізіологи довели, що читання графічної прози включає обидві півкулі мозку: у вас працює як логічне, так і образне мислення. Взагалі якщо ви подивитесь на культурно і економічно розвинені країни, то там комікс-індустрія являє собою мільярдний бізнес. Наприклад, в Японії в ній зайняті 500 тис. осіб, це креативний клас. Там є величезні супермаркети, де 12 поверхів присвячені тільки коміксами. Величенна індустрія діє в США» [Ряполова М. Наша відповідь Марвелу і DC: комікси по-українськи / Марія Ряполова // Сегодня, 27 вересня 2014].

Критична позиція дослідників щодо коміксу пов’язана з думкою, що їх смислова змістовність є нижчою, ніж в літературі або кінематографі. Проте комікс може бути виконаний в будь-якій стилістиці, тому сьогодні він є повноцінним твором мистецтва. «Автор коміксу повинен бути одночасно і режисером, і літератором, оскільки в коміксі, як у кіно, потрібно робити великі і загальні плани, знаходити правильну точку огляду, створювати цікаві сюжетні ходи» [Захаров В.С. Мифологические мотивы и образы в коміксах / В.С.Захаров // Челябинский гуманитарий. 2013. – Т. 4. – № 25. – С. 38-41].

На теренах Радянського Союзу техніку коміксу використовував Володимир Маяковський в своїх агітаційних плакатах. Проте розповсюдження комікс не отримав, адже розглядався як щось запозичене із західної культури і є капіталістичним продуктом. Згодом історії в картинках публікувались в журналах «Веселі картинки» і «Крокодил». Саме через публікації в першому згадуваному журналі в радянській культурі закріпився стереотип, що комікси є дитячою розвагою [Шишикин В. Весёлые картинки. Комиксы в СССР и России / Виталий Шишикин // «Мир фантастики», 2011. – № 94 – С.53-57].

Україна, як і будь-яка пострадянська країна, поки що серйозно відстає від багатьох країн світу, комікси при їх великому розповсюдженні на Заході майже не створюються у нас. Історії про Супермена, Бетмена, Спайдермена створили нових американських сучасних міфологічних героїв. Тому вітчизняний дослідник Георгій Почепцов справедливо ставить запитання: де українські супергерої? «Вони теж конче потрібні. Намагання ввести їх з минулого політичного життя виявилося марним. Масова свідомість відкинула цей політичний присмак. Герої повинні прийти не з політики» [Почепцов Г.Г. Мерлін, Супермен і Гаррі Поттер: конструювання нематеріального в масовій культурі / Г.Г. Почепцов. – К. : Спадщина, 2013. – 288 с.].

На запитання, яке поставлено в заголовку наших тез, можна все таки знайти ствердну відповідь. Протягом останнього часу створені конкретні культурні продукти. Згадаймо український видавничий проект «Nebeskey» («Небесний ключ»), який спеціалізується на коміксах. Своєю місією видавці називають «модернізацію національної культурно-міфологічної спадщини в жанрі короткометражної і повнометражної графічної прози». Героями графічних новел і романів «Небесного ключа» є січові лицарі, козаки-характерники, карпатські мольфари й інші герої української міфології та історії. Перший проект – ілюстрований у стилі коміксів роман-блокбастер «Даогопак» (перша частина трилогії) – вийшов друком восени 2012 року накладом 4,5 тисячі примірників і відразу здобув визнання читачів [Небесний ключ [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: http://www.barabooka.com.ua/nebesnij-klyuch-nebeskey/].

Цікавим виданням також є презентована в рамцях ХХ Форуму видавців братами Капрановами книжка «Мальована історія незалежності України» в коміксах. Слід згадати і виданий восени 2014 року львівським видавництвом «Леополь» графічний роман за повістю Івана Франка «Герой поневолі». Вперше в Україні українська література адаптована у вигляді графічного роману, де сценарій і малюнки співіснують для передачі сюжету [Тимошенко М. Герой поневолі: графічна повість Івана Франка / М. Тимошенко, К. Горішний, 2014. – 64 с.].

Отже, останні дослідження філософів і культурологів показують, що комікси сприяють осмисленню проблем, що хвилюють людину і суспільство. Важливим чинником формування сучасної української культури є створення власних коміксів. Можемо стверджувати, що в Україні нині змінюється культурна індустрія, тому поява власних популярних героїв в мальованих історіях вже не за горами.

 Надруковано:

Русаков С.С. Чи можливий український комікс? / С.С. Русаков // Міжнародна наукова конференція «Дні науки філософського факультету – 2015», 21-22 квіт. 2015 р.: [матеріали доповідей            та виступів] / редкол. : А.Є. Конверський [та ін.]. – К. : Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2015. – Ч. 5. – С. 178-179