КРАСА І ПРИСТРАСТІ В ГУРТОЖИТКУ

21 листопада в студентському гуртожитку № 5 Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова відбулось свято «Міс гуртожитку». Захід став одним з найбільш цікавих подій університету, які були приурочені до  святкування Дня студента.

У середу після занять студенти Інституту філософської освіти і науки та Інституту корекційної педагогіки та психології пошвидше прямували до гуртожитку, щоб встигнути на щорічний конкурс «Міс гуртожитку». В цьому році організатори обіцяли вразити присутніх цікавістю і неординарністю заходу. Забігаючи наперед зізнаємось, що їм це вдалось на повну силу.

 

Учасниці «Міс гуртожитку» підготували творчі виступи, а з кожним новим конкурсом дівчата ставали все більш впевненішими і чарівнішими. Кожна конкурсантка намагалась якомога ефективніше вирізнитись поміж конкуренток, тому захід виявився цікавим і приємним для перегляду.

МИРОСЛАВ ЖАЛДАК. УЧИТЕЛЬ УЧИТЕЛІВ ІНФОРМАТИКИ

15 серпня 2012 р. академіку Мирославу Жалдаку виповнилось 75 років. Розмова з «учителем учителів інформатики» як називають Мирослава Івановича в Україні та за її межами вийшла щирою і прямою. У годинній розмові відомий науковець відкрився перед нами не лише як вчений, але й як активна людина та дбайливий сім’янин.

 –       Мирославе Івановичу, розкажіть, будь ласка, коли і як ви пов’язали своє життя з Драгомановським університетом?

–       Після закінчення у 1959 р. механіко-математичного факультету Київського державного університету імені Т. Шевченка я був направлений на роботу до м. Тула (Росія). Але в с. Баришівка Київської області залишились дружина і дитинка. В Тулі не змогли забезпечити житлом і роботою нашу молоду сім’ю, тому на початку 1960 р. мені дозволили повернутись в Україну. Після повернення я звернувся до керівниці відділу в Інституті кібернетики АН СРСР Катерини Ющенко, яка обіцяла взяти мене на роботу у свій відділ. У той же час до неї звернулися представники Київського вищого інженерного радіотехнічного училища (КВІРТУ) з проханням допомогти з укомплектуванням кадрами електронно-обчислювальної лабораторії, яку щойно було започатковано в училищі, і Катерина Логвинівна серед інших порекомендувала їм і мою кандидатуру. Так я попав до КВІРТУ з намірами працювати на посаді інженера-програміста в електронно-обчислювальній лабораторії. Однак невдовзі мене викликав начальник відділу кадрів майор Г.С. Радаєв і запитує: «Як ти дивишся на те, щоб піти на викладацьку діяльність на кафедру математики?». Я, звичайно, засумнівався – надто вже відповідальною здавалася мені викладацька робота у вищому військовому навчальному закладі, тим більше одразу після студентської лави, без будь якого досвіду і впевненості в своїх силах і можливостях. Побачивши мою нерішучість і вагання, майор Радаєв сказав: «Словом, так. Командування вважає за потрібне задіяти тебе на цій роботі. Іди і доповідай завідуючому кафедрою математики, що тебе прислав Радаєв». «Єсть, товариш майор», відповів я і пішов доповідати завідуючому кафедрою математики. Так майор Радаєв Г.С. круто повернув мою професійну дорогу на педагогічну ниву, і з березня 1960 р. я став працювати на посаді асистента кафедри вищої математики КВІРТУ.

МИРОСЛАВА УЛЬЯНІНА: ЖИТТЯ ПО МАКСИМУМУ

Сьогодні Мирослава Ульяніна відома телеведуча, більшість українців можуть бачити її щоранку в популярній телевізійній програмі. Але в Драгомановському університеті вона стала відомою ще раніше, адже всі п’ять років її навчання були сповнені активною роботою в студентському самоврядуванні.

Випиваючи каву з Мирославою як з подругою зі студентської лави я запропонував записати інтерв’ю. У відповідь пролунало: «Вмикай диктофон».

БІЛОРУСЬКИЙ ДОСВІД

18-20 жовтня делегація НПУ імені М.П. Драгоманова відвідала Білоруський державний педагогічний університет імені Максима Танка. Колеги обмінялися досвідом щодо організації профспілкової роботи у вишах.

Відстань від Києва до Мінська 573 км, це приблизно на 23 км більше, ніж з української столиці до Львова. Проте відстань саме у 573 км занурює нас у простір іншої країни. Ця інша країна – Білорусь, яка з одного боку  є далекою від нас, та з іншого – залишається відкритою і ментально близькою.

Гуляючи Мінськом дивуєшся незначній кількості біг-бордів з рекламою і чистоті вулиць – як центральних, так і на околицях міста. Приємною несподіванкою стане велика кількість парків. Цим раніше пишався Київ. До речі, Мінськ, як і Київ також є містом-героєм. Взагалі перебуваючи в місті-побратимі відчуваєш себе затишно і зручно.