МИРОСЛАВА УЛЬЯНІНА: ЖИТТЯ ПО МАКСИМУМУ

Сьогодні Мирослава Ульяніна відома телеведуча, більшість українців можуть бачити її щоранку в популярній телевізійній програмі. Але в Драгомановському університеті вона стала відомою ще раніше, адже всі п’ять років її навчання були сповнені активною роботою в студентському самоврядуванні.

Випиваючи каву з Мирославою як з подругою зі студентської лави я запропонував записати інтерв’ю. У відповідь пролунало: «Вмикай диктофон».

– Ти брала участь в студентському самоврядуванні Драгоманвоського університету. Чим для тебе виявився корисним цей досвід?

–       Студентське життя згадую з радістю і розумію, що моя робота в студсамоврядуванні сприяла швидшому усвідомленню багатьох життєвих принципів. Це чудовий досвід «Як все встигнути за 24 години». Навчання, різні майстер-класи, тренінги, участь у Вченій раді вишу, організація «Тижня української мови», «Студентська республіка», газета «Драгомановець» тощо. Крім того, я працювала редактором і верстальником в журналі «Визвольний шлях». Це все поєднувала з поїздками на різноманітні київські та українські форуми та з’їзди. Тому вважаю, що студентське самоврядування навчило організовувати свій час, спілкуватися з людьми та мотивувати їх до громадської роботи. Крім того, воно допомагає мені зараз по роботі. Якось телефонувала до Олега Скрипки і мені дали номер його прес-секретаря. Почавши спілкуватись зрозуміла, що чую знайомий голос. Виявилось, що це моя знайома зі студентських років – Аня Калініченко. Сьогодні я зустрічаю людей з якими раніше спілкувалась на рівні інституту, університету, міста чи України, вже в інших ролях. Починаю усвідомлювати, що студсамоврядування – це гарна «школа життя» і ми всі досягли свого теперішнього завдяки ньому.

–       Наскільки я пам’ятаю, то ти брала участь у театрі «Вавилон» і навіть виступила автором однієї з вистав. Цього року театр відсвяткував десятиріччя, а його керівниця – Ірина Савченко  – також у травні відзначила ювілей.

–       У кожного в житті є люди які вплинули на його світогляд. Для мене є дві такі людини. Одна з них – шкільна вчителька мови і літератури у школі, з якою спілкуюсь до цього часу. Коли приїзджаю в Рівне, то спочатку йду до батьків, а потім одразу до неї. Друга людина – це Ірина Віталіївна. Побачивши її на першому курсі в мене засвітилися очі. Я відчула, що це фантастична людина. І вже познайомившись зрозуміла, що не помилилась. З неї дійсно хочеться спілкуватись і потрібно брати приклад. До речі, у виборі університету вирішальним моментом став саме студентський театр, адже я брала участь у шкільному театрі і грала в постановці «Мина Мазайло». На першому курсі Ірина Віталіївна запросила мене і Катю Кот в театр «Вавилон». Ми одразу ж погодились. Репетиції, перші читки сценаріїв, святкування перемог. «Вавилон» і студсамоврядування – це значна частина мого студентського життя.

 

–    Які саме знання зі студентської лави тобі стали в нагоді?

– Виділити конкретний напрям складно, а ось в комплексі це стало путівкою для вдалої роботи. Крім того, є знання набуті на заняттях в аудиторії, а є ті які здобуваємо під час всього студентського життя.

–       Які б ти поради дала студентам філологам?

–       Брати від кожної хвилинки  життя максимум! Планувати майбутнє, але жити тим, що є зараз. В Києві є можливості на кожному кроці. На роботу на «5 канал» я потрапила з другої спроби. Першого разу мені відмовили, мотивуючи це тим, що в мене через навчання брак часу. Студенські роки – це можливість спробувати все! Потрібно стажуватись в різних місцях, заводити нові знайомства, шукати себе. Найгірше, що може бути це ситуація, коли на п’ятому курсі людина немає досвіду і нагадує чистий папірець.

–       Ти зараз ходиш на якісь додаткові курси?

–       Так, вивчаю французьку мову. У мене бабуся жила в Аргентині, тому планую також вивчити іспанську та італійську. В плані також серйозно зайнятись акторською майстерністю.

–       Тебе впізнають на вулицях?

–       Буває. Одного разу навіть проїхала свою станцію в метро, спілкуючись з жіночкою. Дуже люблю свою програму «Сніданок» і можу багато про неї розповідати. У нас дружній колектив: ми разом працюємо, монтуємо, знімаємо, відпочиваємо.

 

–       "Сніданок" одна з найдавніших передач на  "1+1" і наразі вона знову має найбільші рейтинги. Ти відчуваєш відповідальність на собі за передачу, за те, що ви доносите телеглядачам?

–       Так. Хочеться, щоб передача була максимально якісною і цікавою. Ми маємо вранці нести людям позитив, дарувати людям гарні емоції.

–       Як ти готуєшся до інтерв'ю?

–       По-максимуму шукаю інформацію про цю людину. Починаючи з біографії і закінчуючи інтерв’ю, які вона давала раніше.

–       Кого з відомих діячів ти вже записувала?

–       Мені пощастило взяти інтерв’ю у Алена Делона, Мікеле Плачідо, Монсерат Кабальє. Остання щиро розповіла про сім’ю, життя й дала мені поради. З вітчизняних артистів – Михайло Жванецький, Валерій Меладзе, Діана Арбєніна, Ілля Лагутенко. До речі, зізнаюсь: в іноземних артистів брати інтерв’ю якось простіше. Вони в першу чергу люди, а вже потім «зірки».

 Спілкувався Сергій РУСАКОВ