28 жовтня відсвяткував 30-річчя старший викладач кафедри психології і педагогіки,
кандидат психологічних наук Єгор Кучеренко. Ми знаємо Єгора
Валерійовича як вимогливого, але справедливого викладача, з почуттям гумору та глибокою емпатійністю, тому завітали на розмову напередодні
особистого свята.
- Чим був викликаний ваш інтерес до психології, коли обирали цей фах?
– Інтерес до психології був у
мене з дитинства, коли я із щирою цікавістю виявляв спостережливість за
емоціями та поведінкою людей, вмів швидко вловити особливості їх мовлення та
ходи. У дитячому садочку я захоплювався пародіями на відомих людей і знайомих.
З того часу залишаюсь досить спостережливим і легко ідентифікуюсь до
співрозмовника. Так я навчився використовувати тоді ще невідомі для мене
психологічні вміння на практиці. Тепер досліджую психологічні проблеми як
науковець з великим задоволенням та захопленням. Вважаю, що ця наука найбільш
практична серед усіх інших для кожної людини на кожен день.
–
Як
складався ваш викладацький шлях, чому обрали саме цю професію?
–
Мій
викладацький шлях почався одразу після роботи шкільним психологом, яка надала
мені величезний досвід. Я здобув його методом проб і помилок. Це навчило мене
вчитись у практиці, а не постійно готуватись до неї абстраговано. Коли у 2006
році я прийшов до директора Інституту педагогіки і психології академіка
Володимира Івановича Бондаря, то нагадав йому, як рік тому він на камеру бажав
нам (випускникам) захистити кандидатську дисертацію, а потім докторську. От я і
прийшов до нього – викладати і займатись наукою, не маючи жодного сумніву в
своєму виборі ні наукового керівника, ні теми дослідження. Спочатку викладав
соціальну психологію, згодом педагогічну, експериментальну та диференційну. У
2011 році під керівництвом мудрої наставниці, професора Юлії Олексіївни
Приходько, я успішно захистив кандидатську дисертацію, в якій реалізував свої
перші наукові запити.
–
Ви
молодий, проте вже маєте достатній досвід у викладанні. Що порадите іншим
молодим викладачам для роботи зі студентами.
–
Я
викладаю восьмий рік і раджу бути постійно уважними до студентів, досягнення
яких стануть стратегією вашого професійного розвитку, яку б дисципліну ви не
викладали. З огляду на те, що викладати психологію досить важко, а студенти
змінюються як світ, необхідно гнучко корегувати методологію викладання від пари
до пари. Не користуйтесь методами, які вкотре не працюють в конкретній
аудиторії. Застосовуйте інші, щоб не витрачати час на марні дидактичні дії
відповідно до вашої ідеальної моделі викладання. Змініть модель і працюйте
легше.
– Ви поєднуєте викладання
психології і психотерапію – наскільки близькі ці сфери діяльності?
– Ці сфери практично різні за
метою і змістом. Єдине, що їх поєднує, це величезна глибина практичного
матеріалу, яким можна легко насичувати зміст викладання психологічних
дисциплін. Так студенти швидше відчувають вашу компетентність. Уже п’ятий рік поспіль я надаю психотерапевтичну
допомогу, яку здійснюю а засадах інтегративного підходу. Саме тому моє викладання
наслідує процес психотерапії, запозичуючи
від нього спонтанність, невимушеність, емоційність та найголовніше –
життєвість, а не суцільну теоретизацію, як було на початку моєї кар’єри.
–
У
цьому році ви очолили громадську організацію «Академія розвитку психологічної
науки і практики». Якою саме діяльністю займається організація?
–
Ця
громадська організацію здійснює, насамперед, просвітницьку роботу в закладах
освіти, де працюють практичні психологи, організовує майстер-класи з
психоконсультування та психотерапії для студентів, здійснює фахові дослідження,
а також сертифікацію психологів за різними професійно-орієнтованими рівнями
підготовки (психолог-коуч, психолог-гіпнотерапевт тощо). Також ми працюємо над
випуском збірника наукових праць «Гуманітарний корпус», перший випуск якого
вийде на початку нового року. До реалізації наших завдань на громадських
засадах долучились більше п’ятиста українських психологів-практиків, науковців та
студентів. Також ми активно
співпрацюємо з українськими та російськими вишами.
–
Ви
розробили і впровадили у вітчизняну практику такі навчальні психологічні курси
як «Розвивальний коучинг» і «Психосинтез як метод психотерапії», розкажіть,
будь ласка, про них детальніше.
–
У
курсі «Розвивальний коучинг», який ми пропагуємо в системі навчальних
майстер-класів, інтегровано класичний коучинг з психотерапевтичними техніками. Коучинг
прийшов у психологічну практику в 70-х роках минулого століття зі сфери спорту
і давно застосовується в психологічному консультуванні, тренерстві та психологічній
корекції. Метод розвивального коучингу експериментально досліджено у поєднанні
з класичним психосинтезом – італійським напрямом психотерапії, який виник
більше ста років тому і зарекомендував себе в США та Європі як ефективний метод
психологічної допомоги та розвитку особистості. В світі існують понад 50
інститутів та центрів психосинтезу, а в Україні – поки що жодного.
–
П’ять
років тому ви презентували першу частину свого роману «Ілюзії життя». Коли
читачам чекати на продовження роману і що в ньому висвітлите?
–
Моя
проза – це тогочасний виклик несправедливості та суцільному безладдю в нашому
суспільстві. На ці речі я вже не жаліюсь: з ним тільки борюсь. Сьогодні навколо
мене інші люди і про них так, як 5 років тому про своє оточення, я вже не
напишу. Я готую до друку навчальні посібники, так що чекайте на них (посміхається).
–
У
цьому році ви одружились. Як змінилось ваше життя?
–
Моє
життя змінилось абсолютно у всіх його проявах: сім’я стала найбільшим
досягненням нашого з дружиною кохання. Тут важко додати конкретних слів, є тільки сильні
почуття і сила. Сила кохання.
–
Чим
для вас є Драгомановський університет?
–
Драгомановський
університет – це 13 років мого життя, про які можна і сказати і написати тисячі
сторінок. Це і моя рідна кафедра, на якій я працюю, і давні друзі, з якими
разом учився, і все те, що дає мені творчої наснаги. Так як тринадцятирічний
Шевченко «пас ягнята за селом», так і я – працюю в університеті натхненно та
уважно. Щодня відкриваю нове в психологічній науці!
–
Ваші
побажання Драгомановському колективу.
–
Насамперед,
бажаю всім нам міцного здоров’я, любові і взаємопорозуміння. Будьмо щасливі!
Сергій РУСАКОВ
Комментариев нет:
Отправить комментарий