ПРО СЕРЙОЗНЕ

Мене часто запитують: «Що ти робиш в університеті? Чим займаєшся?». На подібні запитання намагаюсь не відповідати.

Наче працюю викладачем, хоча занять зі студентами у мене мало. Більшість з університетського колективу мене знають як редактора газети. З 2005 по 2010 рр. це був «Студентський Глобус».

«Студентський Глобус» – газета, яку було створено з однодумцями. Вона стала одним з найвдаліших проектів в студентському колі тих часів. Нею я пишаюсь і вона мене багато чому навчила.

Сьогодні «Студентський Глобус» уже створюється іншими людьми. Кілька років тому я їх навіть не знав. Сьогодні вони повноцінні члени студентського колективу. Вони принесли свої зміни як у життя університету, так і в газету.

Відверто кажучи, передавати «Глобус» мені було складно, та я вже на той час його переріс. Сьогодні ж з ним мене пов’язує лише історія та тісна співпраця з новим редакторським складом. і те що інколи просять написати щось для газети, що я із задоволенням роблю. Пов’язує ще один проект, який вже цілий рік веду – «Живий літопис». Це має бути антологія матеріалів газети за 6 років, але через різні причини її видання відтягувалось. Сьогодні ж можу вже заявити, що книжка зверстана, вичитана і підписана до друку. У другому семестрі відбудеться її презентація. Уважно слідкуйте за анонсами. Буду радий вас бачити на її презентації.

То чим же займаюсь? Так вийшло, що я очолив університетську газету «Педагогічні кадри». У студентські роки був її активним дописувачем, та й подумати не міг, що стану її головним редактором вже за кілька років. Причиною чому виявив бажання її творити вже і не знаю. Та дуже радію цьому моєму вибору. За рік, що я працюю вона мене багато чому навчила, дала нові знайомства, змусила зі студента стати справжнім редактором. Не знаю наскільки добре в мене це вдається, це вже судити читачам газети. Буду радий відгукам щодо газети. Як позитивним так і негативним.

То чим же я займаюсь? Живу. Розвиваюсь. Пробую себе в різних напрямках роботи і постійно в русі. Інколи мені говорять, що я неправильно поводжусь і маю вже бути серйозним. Але хочу запитати чи є серйозністю обмеженість, якою живе більшість. Чи «серйозно» це коли до тебе бояться підійти і порадитись?