Представляти журнал «Дніпро» не потрібно. Його люблять всі читаючі люди. Любов до журналу бере відлік у 1927 році і цього року журналу виповнюється 85 років.
Дивлячись на сьогоднішні випуски журналу дивуєшся, що видання святкує настільки серйозний ювілей. Редакція «Дніпра» приділяє увагу тому, щоб «Дніпро» виглядало сучасним і його сторінки були насичені актуальним ритмом життя. Колектив журналу вирішує це питання професійно і вишукано – дизайн, підбір матеріалів, різноманіття тем вражають читачів. Це підтверджується високим накладом для нашого часу. Більш ніж 10 тисяч примірників журналу виходить щомісяця і потрапляють у найрізноманітніші куточки України і світу. Головний редактор Микол Луків підкреслює, що наклад журналу «Дніпро» складає загальну сукупність накладів усіх українських літературних журналів, а також вдвічі більше, ніж у відомих і шанованих нами російських журналів «Новый мир», «Иностранная литература».
Микола Луків зізнався, що живе за принципом «Немає Дніпра без України і України – без Дніпра». Такою метафорою для нього позначена місія журналу «Дніпро» і те, що він несе своїм читачам. На прес-конференції з приводу ювілею зазначали про складнощі, які були у радянські часи і нині. Якщо раніше це було пов’язано з цензурою, то нині – фінансове становище. У радянські часи шукали різні способи, щоб друкувати тексти незважаючи на заборони. «Ми подавали багатьох шістдесятників під псевдонімами, – згадує поет і тодішній головний редактор Юрій Мушкетик. – Василь Стус, Євген Сверстюк, Іван Світличний та багатьох інших доводилося подавати таким чином. Нас попереджали відповідні структури, що це може погано закінчитись, але творчість для нас тоді була і нині залишається передусім». Цю думку, але вже в іншому ракурсі, продовжив професор і один з тогочасних редакторів Василь Яременко: «Геній проявляється лише в національній формі».
Журнал «Дніпро» плекав і плекає українську культуру. На його сторінках друкувалися Олесь Гончар, Ліна Костенко, Борис Олійник, Андрій Малишко, Павло Усенко, Василь Симоненко, Григір Тютюнник, Валерій Шевчук, та ін. На сторінках «Дніпра» вперше з’явились твори, яким судилось стати хрестоматійними і вивчатись в українських школах. Тут побачила світ «Зачарована Десна» Олександра Довженка. Твори Ліни Костенко друкувались відкрито і були відвертими і гострими на той час.
Василь Яременко зізнався, що загалом за 15 років роботи в журналі «Дніпро» пережив 29 судів, які всі виграв. Юрій Мушкетик розповів про деякі тонкощі редакційного життя і як доводилось викручуватись з лещат режиму того часу. Поет також пережив велику кількість судів і навіть звільнення за цілий ряд «ізмів», де на першому місці був «український буржуазний націоналізм». «У тоді телефон замовк, друзі перестали ходити в гості», – згадує Юрій Мушкетик.
Сьогоднішні проблеми пов’язані з фінансовою ситуацією вдало вирішується шеф-редактором Євгенієм Юхницею і всім небайдужим до українського слова.
Журнал переживав різні часи. Були підйоми з накладом 100 тисяч примірників, були і занепади, коли в редакції працювало лише кілька чоловік. Але колектив видання завжди був відкритим до читача і незважаючи на часи вірним собі. Адже немає України без «Дніпра», і «Дніпра» без України.
Комментариев нет:
Отправить комментарий