Орхан Памук – незвичний письменник для читача, тому і привертає увагу до себе. Хтось читає його романи із захопленням, а хтось нещадно критикує. Ми ж розглянемо його текст «Сніг» з точки зору постмодерністської парадигми, в якій і творить турецький письменник.
Мозаїчність, одна з рис жанру постмодерну, використовується письменником на високому рівні. Читаючи глави його романів інколи стає незрозуміло чому описуються певні події, розмови, місця. Лише запам’ятовуючи ці деталі, читач може зібрати їх наприкінці книжки як мозаїку і побачити картинку повністю. «Сніг» є складною мозаїкою, яка потребує уваги читача до останньої сторінки.
Орхан Памук показує світ ісламу зсередини. Читаючи його твори ми занурюємось в культуру письменника. Навіть починаємо мислити іншими категоріями. В романі «Сніг» на останніх сторінках вустами одного з героїв сказано, що «здалека нас ніхто не зрозуміє». Це правда, бо культура Орхана Памука має складні традиції і непросту історію. Але книжки письменника наближають нас до культури ісламу. Шкода, що це не розуміє турецька влада, яка переслідує письменника. Як і персонажа Ка в романі «Сніг». Цікаво, чи не є це перехресним посиланням з реальним життям? Ще одним принципом постмодерну.
Роман «Сніг» може виявитись складним для читача і з точки зору розуміння політичної ситуації в країні. В основі роману лежить боротьба між ісламістами і західниками. Тому в романі згадуються різні угруповування, організації тощо. Якщо ж ви не знайомі з турецькими рухами, то це на перших порах уповільнить ваше сприйняття роману, та з часом ви повністю зануритесь в описані події. Загалом вся творчість Орхана Памука зводиться на культурній дилемі східного світу – дотримуватись традицій чи йти слідом за Заходом. Відповіді на запитання письменник не дає, намагається бути об’єктивним і дати читачу самому зрозуміти всі переваги і недоліки цієї дилеми. Тому Ка, герой роману, і є «шпигуном» (як його називають в одній з глав) різних політичних організацій. Ця невизначеність є проблемою для культури сходу, так само як і для Ка.
Уявіть собі звичайне турецьке містечко, яке через різні причини є збіднілим. Містечко є місцем, де не приймають розвитку. Незважаючи на бажання жити краще, всіх влаштовує устрій життя. Всі одне одного знають, прагнуть спокою під час перегляду улюбленого серіалу «Маріанна», можливість посидіти вдень у чайхані і випити склянку раки. Містечко має назву Карс.
Одного дня в місто навідується поет Ка. В цей же день снігова заметіль призупиняє будь-які контакти з зовнішнім світом – потяги не ходять, телефон не працює. Невеличке місто відгороджене від світу і стає моделлю всієї держави загалом. Тут живуть різні верстви населення, опиняються люди з різними політичними поглядами та мають різні думки щодо причин самогубств дівчат, заради з’ясування яких і приїжджає Ка.
Три дні місто живе за власними правилами. Три дні місто живе революцією. Звичайно ж як розчистять дороги, то всіх активістів буде піддано під трибунал. Хоча головні дійові особи революції Ладжіверт і Сунай, які захищають протилежні політичні позиції вже будуть мертвими. Революція розпочалась як театральна вистава, нею ж вона і закінчується. «Що наше життя? Гра». Чим був Карс протягом трьох днів як не театром? Гра, як і мозаїка є однією з ознак постмодернізму.
Цікавим є те, що кожен герой має свого друга, сестру, супротивника. Не знаю чи можна тут сказати, що вони є симулякрами, але безперечно вони є необхідною умовою існування одне одного. Адже без Ладжіверта і Суная не було б політичного протистояння. Головний герой Ка пов’язаний з Орханом, який переоповідає всі події (і навіть закохується в ту ж жінку, що і Ка). Також тут присутні дві сестри Іпек і Кадіфе, які не просто є сестрами, а й навіть закохані і мали інтимні стосунки з одним чоловіком. Фазил і Неджіп є двома друзями, які розуміють одне одного без слів. Навіть сам текст Орхана Памука «Сніг» має своє інше «я» у романі – зелений зошит Ка з поезію.
У міста Карс є одна дуже цікава деталь, що здивує читача. Місто має газету, що друкується ввечері. На перших шпальтах газети завжди знаходяться новини, які ще не відбулись. Читаючи газету, коли Ка тільки приїхав в місто, що він відвідає виставу в перший день революції і зачитає вірш, то поет дивується. Адже у Ка навіть у планах не було відвідувати урочистий вечір, крім того, він вже багато років не писав вірші і не мав що сказати публіці. Йдучи ввечері на виставу третього дня революції мешканці міста дізнаються з ранкової газети, яка розміщена на вітрині редакції, що Ладжіверт помре на сцені. Але передбачення газети виявляються пророчими. Деталь цікава з точки зору часового сприйняття: мешканці Карса живуть минулим чи майбутнім? Вчорашнім днем чи завтрашнім? Орхан Памук і таким чином нагадує нам про стриждень роману – поступ чи традиції.
Можливо, ті хто також читав цей роман скаже, що «Сніг» має інші акценти. Для когось важливою віссю буде тема кохання, для когось – питання натхнення у творчості. Орхан Памук не просто наближує зі Сходом говорячи про актуальні проблеми. Він, використовуючи постмодерністські інструменти, говорить не просто мовою, а й схемою, зрозумілою західному читачеві. А наявність філософії у цьому творі навіть не потрібно доводити. Протягом роману Ка пише вірші, які накладаються на схему сніжинки і вісь придуману колись філософом Френсісом Беконом. Що це? Відсилка у традиції чи постмодерністський прийом для поступу?
Рецензія публікувалась на сайті "Буквоїд"
Комментариев нет:
Отправить комментарий