Про що може йтись у німому чорно-білому фільмі, який з’явився в добу 3D, iPod і розумних андроїдів? Про будь-що. Але про що може йтись у фільмі ружисера, який підкрив кіноглядача і отримав за це п’ять премій «Оскар»? «Артист» розповідає про злам у людських цінностях. Такою простою мені бачиться відповідь на численні питання, які можуть стосуватись цієї стрічки.
Фільм починається м’яко. З першої хвилини фільму глядач «Артиста» потрапляє в кінотеатр, де люди дивляться ще один фільм. Таким чином ми занурюємось в атмосферу кінця 20-х років ХХ століття. Посилений звук, динаміка стрічки, яку переглядають, нам знайома. Але в мить, коли мають лунати голосні оплески ми потрапляємо в повністю німу паузу. Глядач «Артиста» переходить межу за якою він опиняється у світі німого кінематографу. Тиха пауза триває недовго, але ми не звикли до такої тиші, тому вона здається тривалою.
Фільм розповідає про трагедію актора, який не сприймає звукове кіно. Відомо, що в дійсності актори тодішнього кінематографу пішло в забуття, бо не могли призвичаїтись до технічного нововведення. Багато з них вважало це нетривалою забавкою, а справжнє мистецтво, на їхню думку, полягало саме в німому кінематографі. Цікаво, що творці сінематографа Брати Люм’єр теж думали, що їх творіння через певний час зникне. Але поштовх сінематографа є таким самим як німе кіно для звукового, чорно-біле для кольорового, Белла Лугоші для Жана Маре, де Фюнес для Кіану Рівза, «Матриця» для племені навійців, а сині чоловічки для нового чорно-білого кіно. Все взаємопов’язано.
Щось безслідно зникає, а щось дає поштовх для розвитку нового. У фільмі «Артист» це продемонстроване тим, що головний персонаж Джордж Валентин сприяє молодій акторці Пепі Міллер, вигадуючи для її зовнішності особливість. Він малює олівцем родимку на її обличчі. Невеличку цяточку, невеличку крапочку, яка стає точкою відліку для кар’єри акторки. Джордж Валентин – символ традицій, Пепі Міллер втілює собою зміни. Точка відліку для Пепі є крапкою для Джорджа: порожні зали на фільм Джорджа і велика черга за квитками на фільми Пепі. Все взаємопов’язано.
Порожні зали з новими фільмами навесні 2012 року і переповнені зали з чорно-білим німим фільмом «Артист». Фільм Мішеля Хазанавічуса, на мою думку, стає третьою важливою точкою у сучасному кінематографі. «Матриця», «Аватар», «Актор». Три різні фільми за напрямками, ідеями і технологіями. У час, коли всі женуться за новими технологіями і витрачають шалені гроші на різноманітні девайси (смартфони, планшети тощо), в кінотеатрах починають показувати німе чорно-біле кіно. Неймовірно, але те що ми бачимо на екрані кінотеатру ми можемо спостерігати в дійсності, для цього слід просто озирнутись. Зіткнення цінностей і традицій. Хіба ми не зустрічаємось з цим щодня в нашому житті?
Неймовірно вишуканим і точним ходом режисера фільму стало те, що головний герой «Артиста» має песика. Песик втілює собою німоту, яку представляє собою Джордж Валентин. Люди дивились німі фільми і за виразом обличчя персонажів «читали» репліки. А тепер відгадайте про кого загадка: «Очі розумні, а сказати нічого не може». Правильно, собака.
Мішель Хазанавічус закінчує фільм теж м’яко. Повернення Джорджа на екран стає можливими завдяки його таланту танцювати. Разом з Пепі вони пробують себе в новому форматі. Мова тіла є вирішенням проблеми Джорджа. Адже його голос глядач чути не хоче, як він зізнається Пепі.
Танок захоплює нашу увагу своїм ритмом і динамікою. Раптово виринає голос з підсвідомості. Ні, це лише здалось. Це не підсвідомість, а перші слова у фільмі, якими він і завершується.
«Знято!»
Комментариев нет:
Отправить комментарий