«Для того, щоб стати громадянином світу, в першу чергу потрібно стати громадянином Києва»

17 березня студенти-культурологи Інституту філософської освіти і науки відвідали Музейо-виставковий центр «Музей Історії Києва». Екскурсія ініційована студентами і викладачами для поглибленого вивчення столиці як колиски української культури.

Не минув тиждень після екскурсії в «Музей шістдесятництва», як студенти-культурологи І курсу відвідали головну експозицію «Музею Історії Києва». Зважаючи на графік навчання такі заходи цьогоріч організовуються перед парами. Тому озброївшись диктофонами, нотатниками і ручками в сонячний, але поки ще недостатньо теплий березневий ранок, допитливі ІФОНівці вирушили на екскурсію в музей. Більшість молоді цей центр відвідала вперше, тому враження були по-справжньому щирими і живими.

Робот Чаппі, або Сучасний Франкенштейн

З часу моєї останньої «поп-філософської» розвідки (популярна культура + філософія) минуло майже три роки. Тоді влітку 2012 року я спробував прочитати кінострічку «Бомж з рушницею» спираючись на певні смислові алюзії і відсилки. Згодом ще вдалось опублікувати наукову статтю, де окреслюю ознаки сучасної популярної культури, серед яких виділяю поп-філософування. І ось сьогодні хочу поділитись в цьому ж розрізі враженнями від кінострічки «Робот на ім’я Чаппі», прем’єра якої в Україні відбулась лише позавчора.

На відміну від «Бомжа з рушницею», де потрібно вишуковувати смисли в замаскованому під «треш» фільмі, в прем’єрі цього тижня ідея знаходиться на поверхні. Проте це не зменшує глибини тем, які актуалізуються в кінострічки, де драма займає таке ж важливе місце як і бойовик. Віддаю належне Нілові Бломпкампу за майстерне і вишукане втілення на великому екрані проблему взаємовідносин між Людиною і Роботом. Режисер вже має досвід в цьому, згадаймо буревій емоцій, який вирував після перегляду кінострічки «Район №9». Мабуть, саме через свіжий спогад про фільм 2009 року та зворушливу афішу, де робот пише на стіні слова «Татко» і «Матуся» стали причиною того, що я переглянув фільм в кінотеатрі в перші дні кінопрокату.

Віктор СИНЬОВ: «Залишаюся вірним життєвому вибору»

Академік Віктор Синьов сповнений незгасимим ентузіазмом, а його творчий підхід до життя надихає його численних послідовників і друзів. Для розуміння цього підходу ми поспілкувались з Віктором Миколайовичем, який з радістю поділився спогадами про студентські роки.

 – Вікторе Миколайовичу, ваші батьки були людьми мистецтва. Як це вплинуло на ваше дитинство?

–       Мої батьки були естрадними артистами, тому це безумовно вплинуло. Батько – Микола Синьов – був відомим конферансьє, а матір – Марія – співачкою. Микола Михайлович був не просто талановитим естрадним актором, а й вкрай обдарованим у літературній творчості. Він написав комедію «Транзитные пассажиры», згодом кілька книжок спогадів про своє життя, друкувався в журналі «Перець». Батьки з дитинства прищеплювали любов до мистецтва, тому я мріяв досягнути такого ж рівня. Вже в школі мав певні здобутки в цьому напрямі. Мав власні публікації віршів в газеті «Пионерская правда», а шкільні твори вчителі визнавали як цікаві і творчі. Тому вважав, що маю всі підстави продовжити творчу династію і поступати в театральний інститут.

ВОЛОДИМИР ЄВТУХ: «Ми цікаві для світу, коли розробляємо власну тематику»

Влітку 2013 року відсвяткував 65-ліття доктор історичних наук, директор Інституту соціології, психології та соціальних комунікацій професор Володимир ЄВТУХ. З інтерв’ю ви можете дізнатись про становлення Володимира Борисовича як науковця, його погляди на сучасні концепції, а також кілька цікавинок з часу перебування на посаді Посла України в Італії.

– Володимире Борисовичу, ви розробили авторські концепції етнополітичних та етносоціологічних досліджень в Україні. Розкажіть, будь ласка, про них детальніше.

– У 1992 р. у співпраці з Сергієм Суглобіном і Михайло Молчановим була розроблена етнополітична концепція. Ми відштовхувались від того, що Україна є країною з поліетнічним складом населення. Інколи говорять, що в нас  багатонаціональна країна, але це неправильно, бо в нас є лише одна нація – українська. Далі нами були запропоновані напрями за якими слід вивчати українське суспільство з етнополітичної точки зору. В цій концепції ми приділили важливу роль формуванню етнополітики України, адже від неї залежить те як держава ставитиметься до таких компонентів етнонаціональної структури населення як українська етнонація, етнічні меншини, які все ж краще називати «етнічні спільноти», бо це поняття більш нейтральне і дає можливість уникнути політичних спекуляцій, а також емігранти і діаспора як частина українського етносу, що знаходиться за межами материкової частини етносу українців.

Що стосується етносоціологічної концепції, то в ній етнос розглядається як центральний об’єкт дослідження. Якщо в першій концепції, він пов’язаний з політикою уряду і громадських організацій, то в другій – з взаємодією різних компонентів етнонаціональної структури українського суспільства і можливими наслідками від цього. Це суто наукова модель вивчення сучасного українського суспільства з точки зору етнічної компоновки.