З часу моєї останньої
«поп-філософської» розвідки (популярна культура + філософія) минуло майже три
роки. Тоді влітку 2012 року я спробував прочитати кінострічку «Бомж з рушницею»
спираючись на певні смислові алюзії і відсилки. Згодом ще вдалось опублікувати
наукову статтю, де окреслюю ознаки сучасної популярної культури, серед яких
виділяю поп-філософування.
І ось сьогодні хочу поділитись в цьому ж розрізі враженнями від кінострічки
«Робот на ім’я Чаппі», прем’єра якої в Україні відбулась лише позавчора.
На відміну від «Бомжа з рушницею», де потрібно
вишуковувати смисли в замаскованому під «треш» фільмі, в прем’єрі цього тижня
ідея знаходиться на поверхні. Проте це не зменшує глибини тем, які
актуалізуються в кінострічки, де драма займає таке ж важливе місце як і
бойовик. Віддаю належне Нілові Бломпкампу за майстерне і вишукане втілення на
великому екрані проблему взаємовідносин між Людиною і Роботом. Режисер вже має
досвід в цьому, згадаймо буревій емоцій, який вирував після перегляду
кінострічки «Район №9». Мабуть, саме через свіжий спогад про фільм 2009 року та
зворушливу афішу, де робот пише на стіні слова «Татко» і «Матуся» стали причиною
того, що я переглянув фільм в кінотеатрі в перші дні кінопрокату.
На сайті «Кинопоиск»
кінострічка має рейтинг 7,5 з 10, а на сторінці у «Вікіпедії»
написано: «Фільм отримав змішані і
негативні відгуки кінокритиків. На сайті Rotten Tomatoes фільм отримав рейтинг
31% на основі 114 рецензій із середньою оцінкою 4,8 з 10». Бачимо різницю в
поглядах на цей фільм. В одній тиражованій українській газеті на думку оглядача
фільм отримує чотири зірочки з п’яти, проте зазначається, що фільм є ледь не
кінематографічним коктейлем «Робокопа» і «Трансформера». Чомусь запам’ятав цю
тезу, бо мій культурологічний смак відчував коктейль «Короткого замикання»
1986-го року і «ВОЛЛ·І» 2008-го року. Пояснюю. В склянку «Трансформерів»
(візуально робот «Чаппі» нагадує персонажів мультсеріалу і коміксів про
інопланетних розумних машин, які вміють трансформуватись) додано кілька грамів
«Робокопа» (ідея робота-поліцейського відома завдяки цьому персонажу популярної
культури), а основою для нового кінематографічного напою стали історії «Робота
№ 5» і «Воллі».
Кінострічка «Робот на ім’я Чаппі» не про
робота-поліцейського, бо пограбування інкасаторської машини, яка була основною
метою виховання робота-дитини режисером навмисно показана кліповим способом. Творці
фільму акцентують увага не на розробці плану пограбування і безпосередньо його
виконання, а на здивуванні Чаппі, який говорить пораненому інкасатору: «Я думав, що ти заснеш». Отже, це не
поліцейська сага, це фільм про щось інше. На мою думку, це фільм про еволюцію. Це
можна проілюструвати розвитком робота Чаппі, який отримавши свідомість поводить
себе як людське немовля, а згодом як підліток. Різні брендові аксесуари, якими
милується Чаппі нагадують нам про підлітковий період, коли важливе значення
займає зовнішнє позиціонування. Для Чаппі важливо, що про нього подумають
оточуючі, тому він хоче стати крутим і переймає жести «крутих пацанів», яких
його навчає «Таточко». Цікавим також є момент, коли Чаппі усвідомлює свою
міцність. Хіба це не тіж самі хлопці-підлітки, які відчуваючи свою фізичну
перевагу починають «грати м’язами».
Зверніть увагу на афішу. Чаппі малює на стіні.
Здебільшого так вчиняють підлітки для самовираження (наприклад, графітті). Або
інша паралель: так робили печерні люди. Тому, на мою думку, можна допустити
ідею еволюціонізму в цій кінострічці.
Вчений, який створив свідомого робота перетворюється від
зупрілого програміста на людину, яка купує пістолет, щоб врятувати Чаппі від бандитів,
які його почали виховувати. Варто звернути виокремити і гангстера, який стає
для Чаппі батьком, тому він його і називає «Таточко». Останній персонаж
протягом фільму змальовується жорстоким негідником, який прагне використати
робота для пограбування інкасаторської машини. Але наприкінці кінострічки
спостерігаємо зміну його характеру, адже він затуляє собою Чаппі, Творця і
Матусю (кохану жінку, яка теж займалась вихованням робота). Він еволюціонує від
«таточка» (це прізвисько інколи використовується в кримінальних колах) в
Батька, що захищає дитину. Але кулі зловісного робота-вбивці пронизують не
Батька, а Матір. Це вельми цікавий сценарний хід, який слід більш детально розглянути.
Образ «Матусі» режисером кінострічки змальований цікаво і
неординарно. З перших кадрів появи вона показується як жінка, що вміє скерувати
чоловіками і внести свої пропозиції. Вже з появою в її житті робота дитини, в неї
проявляються материнські почуття. Вона засуджує «Таточка» і його способу
виховання нової істоти. Тут до кінематографічного коктейлю додається коктейль Молотова,
яким інші діти закидали робота. «Таточко» розуміє, що вулиця змінить погляди
робота-дитини, який показує схильність до творчості і навіть пише першу
картину. Вулиця і творчість несумісні. Опинившись один на вулиці Чаппі
дивується людській жорстокості, тому в нього закрадаються сумніви щодо власного
майбутнього шляху.
В анотації до фільму «Коротке замикання» є такі слова: «Розряд блискавки потрапляє в робота під
номером 5, і він оживає як створіння Франкенштейна». Пам’ятаєте чому
створіння доктора Франкенштейна стає злим і перетворюється в монстра? Над новою
істотою, поки ніхто не бачить, знущається горбатий асистент доктора Фріц. Це
закладає в ньому бажання подальшої помсти. Отже, якщо «Коротке замикання» є ілюстрацією
початку історії про Франкенштейна (розряд блискавки), то «Робот на ім’я Чаппі» –
продовжує цю оповідь. Твір Мері Шеллі «Франкенштейн, або Сучасний Прометей»
набуває все нових форм.
Повертаємось до образу «Матусі». Отже, вона змальована як
розумна жінка, якій не до вподоби те як батько виховує робота-сина, але вона
розуміє, що майбутній злочин є єдиною можливістю врятуватись. На цьому етапі
вона думає про «власну шкіру». Але як матір, вона виховує сина по-іншому:
дозволяє йому малювати, читає йому казку про чорну овечку. Саме казка про
овечку, яка відрізнялась і сприяє формуванню внутрішнього світу у Чаппі. Переглядаючи
фільм мене бентежили американські прапори – в приміщенні, де мешкали бандити-батьки він
часто майоріє на задньому плані, навіть на головному складі роботів нам його показують.
Якесь засилля червоно-синьо-білих прапорів в найбільшому за чисельністю міст
Південо-Африканської Республіки.
А ось на «Матусі» кофтинка в стилі американського прапору
виглядає гармонійно. Недаремно вона білявка. Білий колір символізує чистоту і в
чомусь її образ в кінострічці витримує гармонійність. Вона не підтримує погане
виховання робота-дитини, тому не втручається, часто навіть не знає, де він перебуває.
Ось таке абстрагування від виховання режисер фільму одягає в кольори американської
символіки. Візьму на себе сміливість сказати, що таким чином відбувається
конструювання образу «Великої Матері», тому наприкінці фільму саме вона приймає
фізичну смерть. Можете інтерпретувати це як покарання за погане виховання, а
можете як те, що померши фізично, вона існуватиме в іншому вимірі. І тут
Ніл Бломпкамп з командою йде далі.
Переглядаючи найбільш батальну сцену боротьби з роботом-вбивцею, дивуєшся тому
як режисер «вбиває» своїх персонажів. Гине третій бандит, який мешкав і
працював з «таточком» і «матусею». Його роль можна окремо досліджувати: чому
вони взагалі жили втрьох? Можна було б подумати про любовний трикутник, але це
не так. Жінка повертається до «Таточка», щоб врятувати його. Гине і «Матуся». Сцена
її вбивства показана так, що її образ закарбовується в пам’яті ще більше. Для
мене вона перетворилась з такої собі Ренати Литвинової в зороастрійську богиню
чистоти і непорочності Анаїті. Її біле волосся, патріотичний одяг, бажання
врятувати сина з чоловіком, самопожертвування. В одну мить все це починає
по-новому відігравати значення для кіноглядача.
До речі, коли її вже немає серед живих, то він сумує за коханою
жінкою. Це теж доводить, що «трикутник» навряд чи був би ймовірний. Цікаво, що «Таточко»
спалює світлини і речі, які є матеріальною згадкою про жінку, тепер вона
повинна жити лише в спогадах, існувати як Ідея. Але творці кінострічки дають їй
нове життя. Чаппі вдалось записати її свідомість, тому вона в останньому
кінокадрі отримує можливість жити в цій реальності, але вже в тілі робота.
«Матуся» отримує другий шанс. Можливо для спокути абстрагування
від виховання, а можливо для того, щоб знову підкреслити ідею еволюції. Наприкінці
кінострічки вже три роботи отримують інтелект – це Чаппі, Матуся і Творець. Це родина майбутнього. Хоча в останніх кадрах ми бачимо
і «Татуся», але маючи попередні гріхи він не має право на нову форму існування.
Якщо існує мистецтво новітніх технологій, то пропоную замислитись
над ідеєю щодо педагогіки новітніх технологій. Смислові концепти, якими
пронизані твори популярної культури створюють якісно новий простір для
роздумів. Кінематографічний метод «захоплення руху» уможливлює настільки достовірно оживити роботів на
великому екрані, що часом забуваєш, хто з персонажів є більш живою істотою (як
фізіологічно, так і щодо людських якостей). Недаремно «Матуся» читає Чаппі
казку, яка має форму книжки. Режисер не використовує в кадрі планшет чи
наголовний дисплей. Цим він говорить про важливість традиційного формування
світогляду, навіть в часи «розумних роботів». Мудрості, які знаходяться в
фольклорі перевірені століттями і виховуючи дитину показують «Що таке добре, а
що таке погано». Люди, які виросли на казках не жбурлятимуть коктейль Молотова
в слабкішого за себе. Концепти, які знаходяться в сучасній популярній культурі
можна «прочитати» лише знаючи попередні культурні надбання.
В кінострічці «Робот на ім’я Чаппі» можна знайти різноманітні
ідеї, які я не озвучив. Наприклад, протистояння між умовними «яструбами» і «голубами».
Адже лише при загостренні злочинної чи військової ситуації, «яструби» отримують
бюджет. Тому вони зацікавленні у війні і злочинах. Після перегляду я також
довго міркував над темою смерті і безсмерті. Чаппі звертаючись до Творця
дивується чому він створив його смертним. Перед нами явна відсилка до
релігійних питань.
Фільм «Робот на ім’я Чаппі» залишає багато вражень. Ідеї,
які кіноглядач під час перегляду актуалізує, сприяють тривалим роздумам. Але хочеться
завершити ще раз згадавши зворушливу афішу кінострічки. Коли будете в
кінотеатрі, то зупиніться на кілька хвилин перед нею і уважно розгляньте. Як
думаєте сердечки-метелики, знак «Інь-Ян» і контури птахів-примар випадково
зображені на афіші?
Сергій РУСАКОВ,
культуролог, есеїст
Комментариев нет:
Отправить комментарий