ЖИТТЄВА МЕРЕЖА

Чи можна закохатись в Інтернеті? Cпілкуючись з людиною, але жодного разу не побачивши її наживо.  Торкатись найсокровенніших куточків душі, але не маючи змогу торкнутись до самої людини. Чи можна покохати через спілкування в онлайні або електронні листи?  Де кожним новим повідомленням ставляться нові і нові запитання, де створюється інший світ.

 

Хтось відповість, що не можна закохатись, що це не буде справжнім коханням. А хтось дасть іншу відповідь.  Інтернет-спілкування – ноу-хау рубежу ХХ-ХХІ століття і має як позитивні, так і негативні боки. Сьогодні хочеться говорити про історію кохання на кшталт історії Якуба і Дженніфер з книжки Януша Вишневського «Самотність у мережі».  Про історію, коли листуючись одне з одним люди зацікавлюються і поринають…

Але куди? Складно сказати. Хочеться назвати це віртуальним світом, бо вони живуть очікуванням повідомлення одне від одного і залежністю від е-mail. Але ж це не просто віртуальна реальність, вона тісно взаємопов’язана з дійсністю. Куди? У світ створений двома людьми? І ця відповідь теж схожа на правильну, бо у спілкуванні вони уникають тем його можливих коханок та її стосунків з чоловіком.

Не знаю чи був у 1996 році (рік народження книжки-історії) термін ескапізм, але тут він доречно підходить. Дві людини втікають від реальності і знаходять одне одного. Уникнемо те, що в книзі розповідається що таке ICQ і те що зараз це вже не цікаво читати. Не будемо говорити про те як Якуб через Інтернет відшуковує потрібний файл змінюючи розуміння колег про географічні кордони. Цим вже не здивуєш. Також промовчимо про манеру Вишеневського додавати в художній текст знання з хімії та біології.  Особисто мене це дратує, але якщо людина є хіміком за освітою, то з цим вже нічого не поробиш. Щоправда, заради справедливості зазначу, що бувають дуже цікаві порівняння життєвих і хімічних процесів.

Після прочитання книжки хочеться лише поставити питання чи можливе кохання через Інтернет-спілкування? Чи може людина втікаючи з реальності закохатись в Інтернеті і потім матеріалізувати (негарне слово, але більш-менш доречне) почуття в реальності? Уникаючи дійсність, людина втікає від думок про самотність, біль, проблеми. Хоче лише відради. А в Інтернеті її багато. Тут все набагато легше. Якщо Вишневський через своїх персонажів говорить: «В Інтернеті багато спокус? Але в житті їх ще більше», то я б сказав: «В реальності багато проблем? В Інтернеті їх набагато  менше». Поступово починаєш занурюватись… у віртуальний світ, у штучний світ…  Там немає зобов’язань. Це дуже приваблює. Можна бути відвертим і розкутим. Можна бути іншим, ніж у житті. І що найголовніше виникає відчуття того, що в можна розкритись. Бо це відрада, бо це втеча.

А от чи може існувати таке кохання в дійсності? Чи можна його скопіювати з Інтернету і вставити в реальність? Цікаво, що письменник сам же відповідає на це питання.

Дженніфер перша почала листування, але вона його і закінчує, обриває. Це рішення їй дається нелегко. Але вона обирає кохання не з онлайну, а історію, що є в дійсності (уникаю формулювання кохання з реальності, бо почуття між Дженніфер і чоловіком вже давно охололи).

Читаючи книжку мене трохи дратували постійні відсилки до інших історій. Але вже переглядаючи фільм зрозумів геніальність цього ходу. Це і є мережа! Вишневський говорить не тільки про віртуальну мережу, але й життєву. Можна вводити в психофілософію термін мережі про яку говориться в даній книжці. Всі попередні історії Якуба – почуття, коханки, друзі, благодійництво, стажування і є «мережею». Тепер до всього переліченого додалась і Дженніфер. У фільмі це гарно показано в кадрі, де листи Наталії (найсвітлішого кохання Якуба) знаходяться разом з мейлами Дженіфер. Ця мережа і створює основу всієї розповіді Януша Вишневського.

На мою думку, це не «історія віртуального кохання, що стала реальністю» (як написано в анотації). Книжка «Самотність у мережі» не про самотність Якуба і Дженніфер, бо в вони не були самотніми, коли спілкувались в Інтернет-мережі. Але життєва мережа Якуба саме і привела його до самотності. Недаремно автор книжки показує читачам саме його минуле, а не Дженніфер. Також я б посперечався з думкою про те чи стала ця історія кохання реальністю. На мою думку, ні. Вона так і залишилась в Інтернеті.

Це історія віртуального кохання, яке мало наслідки в реальності. Якуб вирішує померти, бо не має наснаги більше жити. Кожна мережа має межу, дійшовши до якої людина втрачає все. Мабуть, вона втрачає і свій зв’язок з мережею. Починається зсув центру (бази, ядра, основи) і дана мережа ламається. Ламається і людина. Все руйнується. Руйнується і життя. Вертаючись до комп’ютерної термінології, то на моніторі виник би напис «Еrror». Потрібна дефрагментація диску. Вертаючись до філософської термінології: потрібна деконструкція свідомості. Чи багато людей на це здатні?  

Після цього посту, мабуть, на мене впаде стіна критики прихильників Вишневського. Серед моїх знайомих багато тих кому подобається творчість поляка (особливо серед дівчат). Я не хочу ображати цього письменника. Але книжка мене не вразила. Ідея гарна, але як художній твір, то він мене не вразив.

Наприкінці 90-х років минулого століття, мабуть, «Самотність у мережі» була «бомбою». У 1996 році у школі, де я вчився не було комп’ютерів, а в приймальні директора стояла друкарська машинка.  Комп’ютери були лише в солідних офісах, а Інтернет взагалі здавався чимось нездійсненним. Такими були буремні дев’яності, сьогодні ж уже все не так. Але проблема історій кохання, які виникають в онлайні актуальна і сьогодні. Мабуть, навіть більше ніж раніше.

Чи можна закохатись в Інтернеті? Моя думка, що так. Але чи можна потім це перенести в реальність? Не певен. Особисто в мене була колись подібна історія, щоправда повідомлення мандрували не через комп’ютер, а через мобільний телефон. Таким чином я заклав і свою мережу…