ІІ

Слід вміти вчасно зупинитись і красиво піти.
Це стосується роботи в усіх галузях - творчій, науковій, громадській тощо.

Бувають періоди, коли краще зробити паузу. Можливо ще не час, а може вже не час.

Зараз і настав період зробити творчу паузу.

Учора вдруге відвідав виставу "Едіт Піаф. Життя в кредит".
Вдруге мене захопила чарівність французької музики. І вже рік, після першого перегляду, мене не відпускає здивування відваги та сили "горобчика" французького шансона. Звідки в невеличкому, сповненому хвороб душевної та тілесної була така віра і відданість.

Після вистави виходиш, нспівуючи основну мелодію, яка багато разів звучала зі сцени "Два... чарівних два... шалених два... два... два.... слова".
Українською мовою це словосполучення має три слова. Замість "Je Tem" ми говоримо "Я тебе кохаю". Але вони все одно мають чарівність та ту силу, що змушує людину творити, підійматись на нові вершини і головне жити!

Сам собі психіатр

Дуже складно навчитись самоаналізу.

Це вимагає підвищеної уваги до того що відбувається і людей, які оточують. З часом, після довгих практик, ця майстерність доводиться до високого рівня і тоді можна починати будувати якісь плани (які реально втілити в життя), починаєш міркувати над тим "чому я такий?".

Тут підстерігає небезпека. Починаєш ставати психіатром для самого ж себе. Длубаєшся у власній голові, починаєш зважувати вчинки та слова, шукаєш їх корінь та причини.

НовЕ

Раніше історичною драмою були фільми, які розповідали про війну, історії розриву між поколіннями, конфлікти між різними прошарками населення. Сьогодні ж історична драма це історія американського хлопака, який 7 років тому після сварки і розриву з дівчиною почав створення сайту.

Говорю про фільм "Соціальна мережа", яку віднесли до жанру історичної драми.

7 років за сучасними темпами - це вже дійсно історія.

Драма також присутня: біль юнака-студента, який навіть маючи 500 млн друзів на "Фейсбуці" все одно клікає на сторінку своєї колишньої дівчини.

Якщо раніше історична драма показувала війни, то тепер вони про особисте, про людей тощо. Але залишається одне. Вони про те, що змінило світ. Світові війни. Соціальні мережі (Фейсбук, Контакт). Вони змінили світ.

Тепер, коли в гості приходять друзі, ми не показуємо фотоальбом, де вставлені різні світлини. Можна вчинити інакше: відкрити сторінку в Інтернеті і показати віртуальний альбом з фотографіями. Аще там можна побачити з ким хто товаришує і хто скидає пісеньки на стінку, а значить пам"ятає і бажає щось (і не обов"язково це щось гарне).

Скидання пісні, повідомлення на таких сайтах може бути і простим нагадуванням про своє існування. Так само як і фільм "Соціальна мережа", яка після прем"єри сприяє збільшенню чисельності населення "Фейсбуку".

Це все нове. І навіть для мого покоління. НовЕ і інколи НЕприйнятне. Але це наші реалії, які маємо.

п.с. буває, що пісенька, яку скинули на стінку дуже радує і ти вдячен його відправнику. але все ж не слід забувати, що інколи можна і подзвонити. Людині буде приємно, якщо їй подзвонять і запитають: "Як ти, друже?".

Роздуми

День минув.
Хоч час був втрачений на якісь порожні речі, але скажу, що день був важливий для мене. Відчуваю це всередині. Щось почало змінюватись.

П.С. Радий, що ця чудова осінь з кожним днем дарує себе все більше і більше. Радий, що хоч на осінь 2010 можна безвідмовно покластись.

Фотографії

Ніколи не радів фотографіям так щиро як в останні місяці.
Можливо став більше цінувати ті миті, які вони закарбовують.
Можливо більше став відчувати плинність всього, що мене оточує.

От одна з останніх фотографій, яка чомусь так мені дорога:

Здобуток

У цю середу вийшов з друку перший номер газети "Педагогічні кадри", де я займаю посаду редактора (хоча може і в.о. редактор - є певні моменти).

Газета накладом 1000 примірників, 6 сторінок, колір, формат А3.

Для мене це дуже знаменно, адже я 5 років видавав студентську газету і 4 роки працював у тижневику "Освіта". Тепер мені довірили інше видання. Хочу його зробити більш популярним і осучаснити.

А поки можу потішитись конкретним результатом!

Осінь

Яка ж у цьому році гарна осінь!!!
Просто не можу намилуватись листям, промінчиками сонця, тепло-вітряним дням.

Мабуть, така осінь востаннє була, коли я був ще в перших класах школи.
Хоча... може я всі ці роки був чимось зайнятим і воно мене відволікало від краси осені.

Дебют 2010

Учора був Дебют Першокурсника ІФОН.

Наш Інститут переступив за поріг 5-ти років. Це був шостий в житті ІФОНу Дебют.

Мені сподобався захід. Була гарна атмосфера. Радий, що вперше за всі роки перемогла група культурологів. А ще більше мене радує, що я в них академкуратор.

Подивився шведінг на фільм "Нестримні". Загалом, цікаво. І думаю, що це нове віяння в нашому університеті. Радий, що ідея, яка виникла рік тому живе і розвивається.

Вечір понеділка

Вечір понеділка...
Лунає музика з радіоприймача.
Їм піцу.
Доробляю статтю для публікації.

Про студентів

Сучасний філософ К.Свасян, який працює у провідному університеті Швейцарії, дивлячись на своїх студентів, відзначив наступне: подивіться, з них кожен "...кому не лень, воспользуется своим правом на мнение, забыв, что кроме права на мнение есть еще и долг знать то, о чем говоришь".

Шкільний момент

Сидів сьогодні в перукарні і чомусь згадався приємний момент із шкільних часів.

Коли я захворював і не ходив на уроки (це було не часто, але якщо траплялось, то вже надовго), а потім з"являвся у школі, то як раділи зустрічі мої однокласники. З пам"яті виринає епізод, коли підіймаєшся сходами, потім йдеш довгим коридором до кабінету, а по дорозі тебе вже зустрічають і вітаються. І кожного разу це повернення було як нове, наче ти змінився, може дещо порослішав...

поДЕБАТУВАЛИ

Узяв участь в заході Інституту соціальної роботи і управління - "Дебати з викладачами".

Було поділено на дві команди по дві людини (студент і викладач) і чітко за регламентом та правилами відбулось обговорення на тему "Уведення матеріальної відповідальності за пропуски занять у вишах". Хоча вчора Президент України і попросив прем"єр-міністра переглянути Постанову і скасувати даний пункт, захід все ж стався і, на мою думку, є дуже вдалим.

Вважаю такі заходи потрібними і актуальними, на відміну від застарілої методики навчання, якою керуються у вітчизняній системі освіти, вони сприяють розвитку мислення студентів!

Дякую студентам, які запросили мене взяти участь у "Дебатах" (ще наприкінці посвятили в почесні члени їхнього студентського товариства).

Лише думки

Записую думки, які вирують в моїй голові останніми днями. Вони пов"язані між собою тільки тим, що існують в моєму внутрішньому просторі.

***

Слухаю останній тиждень пісеньку Потапа і Брежнєвої "Пронто". Дуже подобається настрій, яку змальовує пісня, подобається її ритм.

***

Ще так далеко до весни, а то й до літа... (ТіК)

***

"Щоденник". Закінчено. Як же швидко минули ці три роки! І як багато за цей час змінилось!

***

Головне, що зумів зберегти своє "Я". Звучить егоїстично, але це важливо. От тільки з власним "Я" складно, а ще добре слово від нього не часто почуєш.

***
Хочеться чогось творчого...

***
Най буде дощ. Най змиє бруд ("Скрябін")

Дебати з викладачами

12 жовтня о 14:00 в Інституті соціальної роботи та управління (вул. Освіти, 6) у рамках Дебатного клубу відбудеться "Дебати з викладачами".

Тема для обговорення відбудеться з освітнім процесом, а саме чи повинна бути матеріальна відповідальність за пропущені заняття без поважної причини.

Дебати передбачають дві команди по дві людини (студент+викладач). Одним з викладачів буду я, тому запрошую!

Презентація в книгарні

Дякую усім, хто був учора на презентації книжки "Щоденник". Радію, що наша дружня драгомановська родина вчора заповнила усю книгарню "Є" і що ще довго після презентації учасники проекту та студенти довго не могли розійтись. Ця зустріч була довгоочікуваною і бажаною багатьма людьми і ось нарешті це сталось!!!

Ще більше радію тому, що вчора зібрались як випускники університету так і студенти першого курсу. Як нашого ІФОНу, так і Інституту, де я зараз викладаю.

Тепер КНИЖКА "Щоденник" займе гідне місце на полицях.

До речі, наклад книжки вже розійшовся. 300 примірників виявилось замало.

П.С. До зустрічі на презентації у грудні книжки "Живий Літопис"!

Будет праздник без меня...

1. Зрозумів, що блог залишається єдиним вікном для тих, з ким я, на жаль, не можу бачитись та спокійно спілкуватись. Маю на увазі друзів, які працюють та друзів, які не можуть "зловити" мене.

Тому, користуючись нагодою, передаю усім вітання і нагадую, що я про вас пам"ятаю. Сподіваюсь, що після презентації "Щоденника" (де, багатьох з Вас я теж чекаю!) стане спокійніше і ми зможемо вже бачитись. А ще планую зробити собі такі дні, щоб займатись суто творчістю. Хочу й надалі Вас радувати (а когось дратувати) своїми новими текстами.

2. Сьогодні виникла думка, що складні стосунки творчій людині потрібні. Пояснив це тим, що вони дають поштовх для розвитку, але чи варта творчість душевних страждань? Хоча сьогодні ввечері подумки й подякував одній людині за специфічні стосунки. Вони мені дали великий поштовх і зробили мене таким, яким я є зараз. І через годину підтвердилось, що думки матеріалізовуються - я зустрів цю людину (не покидаючи приміщення, де був).

3. Шукаю, без зупинку шукаю, але поки не можу знайти. Продовжуватиму визирати в метро і на вулиці, шукати на парах і в коридорах, на роботі і поза нею.

4. А настрій цього вечора, поки відповідає пісні В. Лєонтьєва "Праздник без меня":

Будет праздник без меня

ты гостям откроешь двери

будет праздник без меня

с горечью потери

Будет праздник без меня

Шумной музыки звучанья

будет праздник без меня

Праздником, праздником прощанья...

Аж скучив...

Їхав годину тому в маршрутці. Поруч їхало двоє друзів і один скав іншому: "Знову посварився з ..." (і тут звучить ім"я дівчини).
Останні півроку говорю, що втомився від сварок під час стосунків.
Але сьогодні (годину тому) втямив, що це і бракує. Замислився "чому?".
І знаєте чому?

Пам"ятаєте те відчуття, коли з кимось посваришся, а потім починається самоаналіз: "А може я неправий?", "Що я зробив?". Тільки тоді ти маєш можливість рости сам і дякувати тому, хто поруч з тобою.

І ця частина людського життя так далека від мене.

П.С. Я не говорю про хронічні сварки щодня, а про ті моменти, коли "щось не так", а потім тобі дуже добре, бо ти помирився і щасливий.

Віктюк і Памук

Ходив учора на виставу Романа Віктюка "Служанки". Це четверта вистава Віктюка, що я бачив і перша, яка мене захопила. Це дійсно гарно і талановито. Все прописано чітко і немає зайвих рухів та моментів.

Були моменти, коли засинав, але здебільшого уважно спостерігав і зрозумів (у певний момент), що отримую насолоду. Очікував гучного "Маладе" з колонок Жовтневого палацу і цих дивовижних рухів акторів.

...а коли вийшов з театру, то подивився на Майдан та Хрещатик. Моросив дощик. Всередині все було спокійно, але в той же час дивні відчуття. Спокійною ходою рушив у бік метро.

Додому їхав у першому метро вагону. Відчув про що саме писав Орхан Памук у книзі "Новая жизнь".

Введене занадто велике значення

Вертався учора ввечері додому і вирішив порахувати скільки хвилин триває середнє людське життя.

Дістав мобільний телефон і почав рахувати:
1 хв = 60 секунд
у годині 60 хвилин по 60 секунд
калькулятор на мобільнику показав 3600
помножив на 24 години = 86400 секунд
у середньому рік це 365 днів, а значить в році 31536000 секунд

і тут вирішив помножити на 60 (і то невідомо чи витримає сучасне покоління в такому темпі та екології до 60-ти років). щож ви думаєте, показав мені калькулятор, який живе в соні еріксоні:

"Введене занадто велике значення"

чи дійсно це таке вже занадто велике значення? І чи будуть вони такими вже значимими???
калькулятор на комп"ютері показав, що це лише "1 892 160 000 секунд".

а тепер відніміть секунди, які ви вже прожили і секунди, що були витрачені на прочитання цього повідомлення/блогу.

Презентація збірки «Щоденник»

6 жовтня 2010 року о 19:00 в книгарні "Є" (м.Київ, вул. Лисенка, 3а) відбудеться презентація книжки "Щоденник". Вартість книжки - 25 грн.

Серед авторів "Щоденника": Сергій Пантюк, Ірен Роздобудько, Андрій Любка, Мар’яна Савка, Анатолій Дністровий, Лариса Денисенко, Оксана Забужко, Андрій Кокотюха.

"Щоденник" - літературно-мистецький проект, створений з рефлексій студентства, викладачів провідних ВНЗ, письменників початківців та текстів визнаних майстрів слова. Кожен автор продовжує думку, виходячи лише із попередньої роботи, або її частини. Фактично проект є експериментом з інтуїтивного конструювання сюжетної лінії та спробою здійснення колективного текстотворення.

П.С.

ЗАПРОШУЮ!!!

Буду радий бачити друзів та знайомих! Як давніх, так і тих з ким познайомився лише нещодавно.

Проект "Щоденник" - це три роки мого життя. Не думав, що можна стільки часу думати про щось, що не стосується жінки =)

"Щоденник" доказ того, як ініціатива може стати сильним проектом.

Хоча, він частково і став причиною певних змін у моєму житті. Але я не шкодую.

Знайомства

Дивні знайомства дарує мені кожен новий день.

У п"ятницю ввечері дискутував з однією дівчиною. І врешті-решт, вона запитала в мене чи це не я пишу есе. Виявилось, що вона читала "Келих імпульсів".

А сьогодні зайшов у центральному корпусі в бібліотеку, щоб дізнатись про передачу книдок проекту "Щоденник" і розговорився з однією жінкою. На фразу, що я з Драгоманова, вона відповіла, що знає хто я і що їй подобаються мої тексти. Потім ми ще довго говорили про творчість, педагогіку та сенс життя...

Тож, є однодумці. Значить, не даремно все це, витрачені години, місяці, роки.

Годину сидів і думав, який зробити сьогодні запис.
Почав писати про
межу
божевілля
і т.д.

але це занадто особистісне і не треба знати всім, хто читає блог.

можу написати про те, що за п"ятницю-суботу спав тільки одну годину. і лише вчора ввечері організм сказав "стоп" і просто вимкнувся.

можу поставити питання: "Навіщо?" і "Коли це закінчиться?".
Але розумію, що відповіді на них немає. Бо це через те, що є ми і триватиме поки ми є.
.

Дякую

Дякую усім за привітання з Днем народження!
Дякую за приємні слова, які Ви мені сьогодні говорили.
Буду намагатись виправдати всі ваші сподівання і надії.
Знайте, що я дихаю і працюю заради Вас.

І от ще один рік...

Перші каштани

Десь щемить.
Всередині.
І хоча про це нікому не треба знати, але не можу мовчати. Бо Ти і Я це вже зовсім різне.
Ти набуваєш різних форм. І чарівної спокусливої, такої милої для мене. Буває вона такою, що тільки через роки починаю шкодувати. Бо Ти для мене певний ідеал, а ідеал не може існувати на цій землі! І так щоразу і так щоразу. Тільки Ти різна, кожного разу для мене різна. А Я все тут і тільки тут.
Чекаю тут на Тебе. Все той же Я. Йдуть роки, а я все такий саме. Не дивуйся. Ти не знаєш яким я був учора, а Ти не знаєш чому я такий сьогодні і не пізнаєш чому Я буду завтра таким вже іншим.
І треба вже колись вирішувати, хто саме Ти і яким Я хочу бути.


І перші каштани на асфальті сьогодні зустрілись мені по дорозі. Це так гарно і дивовижно. Відчулась осінь, перша серйозна і єдина така осінь. Вибач Ти вчорашня, не ображайся Ти сьогоднішня, чекаю на Тебе завтрашню!

Там в сентябре

Люблю пісню "Там в сентябре". З дитинства мене зачаровувала мелодія цієї пісні, майстерна гра на скрипці та складність її виконання.

А вже в університеті повністю усвідомив суть тексту. Чого тільки варта фраза:

"Навсегда, слышишь, остался я
В сентябре, там в сентябре,
Где еще почти полдня
До того, когда разлюбишь ты меня."

І це не просто гра слів, як може здатись на перший погляд. Такі випадки часто трапляються у житті. Цього літа зустрічався з такими ситуаціями (а вірніше людьми) в житті і вони мене дивували. Це зачаровує, але водночас і лякає!

Додам тільки те, що вересень дуже чарівний і приємний місяць. Це цікаві 30 днів, які привносять у життя щось нове. Так було. І залишається.




Текст пісні:

Там, там в сентябре
Кленовый лист светился, как звезда.
Там был счастлив я,
Как никогда не буду, никогда.

Город очнулся от зимы ледяной,
Вдруг ярким стал, как на открытке цветной.
Вновь на рассвете небосвод голубой
Сердце радует, радует.
Только я помню, как, лицо наклоня,
Ты говоришь мне, что не любишь меня,
И возвращается сентябрь, и опять
Листья падают, падают.

Там, там я остался,
Где дрожит в лужах вода,
Где как праздник миг любой,
Где с тобой мы не можем друг без друга.
Навсегда, слышишь, остался я
В сентябре, там в сентябре,
Где еще почти полдня
До того, когда разлюбишь ты меня.
Там, где ты со мной
Стоишь, еще лицо не наклоня,
Там, где дождь стеной,
Где говоришь, что любишь ты меня.

Лето веселое звенит за окном,
Огромным звездам тесно в небе ночном,
Но до сих пор я все живу в сентябре,
В том далеком дне, давнем дне.
Знаю, на свете нет нелепей мечты,
Но сентябри вдруг перепутаешь ты,
Два сентября вдруг перепутаешь ты,
И придешь ко мне, вновь ко мне.

Там, там я остался,
Где дрожит в лужах вода,
Где как праздник миг любой,
Где с тобой мы не можем друг без друга.
Навсегда, слышишь, остался я
В сентябре, там в сентябре,
Где еще почти полдня
До того, когда разлюбишь ты меня.
Там, там в сентябре
Кленовый лист светился, как звезда,
Там был счастлив я, как никогда,
Как никогда не буду счастлив, никогда.

Там, там я остался,
Где дрожит в лужах вода,
Где еще почти полдня
До того, когда разлюбишь ты меня.
Там, там в сентябре
Кленовый лист светился, как звезда,
Там был счастлив я,
Как никогда не буду, никогда.

Методологія

Складно бути Вчителем для одних і Учнем в інших.

Тільки зараз зрозумів відповідальність в педагогічному процесі і лише зараз зрозумів, що процес має багато нюансів та можливих варіантів розвитку.

Тепер слід подумати про методологію)

ПОСТвересень

От і наступив вересень 2010 року.

Колись він видавався недосяжним і далеким. Мені було цікаво яким я буду, хто зі мною буде поряд чи зможу ще бути тим, ким мені хочеться чи соціалізація переможе?

От і наступив ПОСТвересень. Вересень ПІСЛЯ чого? Після неймовірно прекрасних п"яти років, які я провів в гарному колективі та чарівної казки про кохання.

ПОСТвересень. Такий акцент через перші дні осені, вона часто пронизує щось всередині і дає теми для розмірковування.

Але все ж потрібно поступово ставити нові акценти:

Вересень ПЕРЕД ЧИМ?!

Впевнений, що попереду чекає спілкування з багатьма цікавими людьми (тому мені і цікаво залишатись в університеті), новий колектив та ще більш чуттєва та, головне, справжня казка про кохання. А давайте і тут змінимо акценти: кохання, яке стане казкою мого буття. Так я ще не формулював. Але прийшла пора.

П.С. Скучаю за тими людьми, які були поруч зі мною останні п"ять років. Якщо ви це читаєте, то знайте про це. Шкода, що тепер не маємо змоги бачитись щодня як раніше.

Але водночас радію, що маю тих знайомих, друзів, колег, яким можу подзвонити в будь-який час та тих, що бачитиму і надалі щодня.

З новим навчальним роком!

Клік по цінностям

Система цінностей має властивість змінюватись. Можу це засвідчити як культуролог. В Античності головною цінністю була людина, у Середньовічі – Бог, потім знову людина, а далі тільки встигай – знання, час, колектив, швидкість, інформація…

Система людських цінностей, як я можу зробити висновок спираючись на власний досвід, теж змінюється. Інколи для цього потрібні роки, але здебільшого в наш час цей процес відбувається настільки швидко, що сам носій цінностей не розуміє того, що відбувається.
Коли людина після довгих стосунків розлучається певна система цінностей одразу ж нівелюються. Те, що створювалось протягом довгого часу в одну мить стає неактуальним. Дуже дивний та небезпечний стан, виникає прогалина, яку слід чимось заповнювати.

А можливий наступний варіант: в якусь мить у житті з’являється людина до якої ти, з незрозумілих для себе причин, спрямовуєш усю свою увагу, прагнення тощо. Раптово починає вибудовуватись система цінностей до якої ти, можливо, навіть не готовий. Знову ж таки, це в певній мірі є дивним і небезпечним станом, який може призвести до непередбачуваних наслідків.

Висновок: як не подивись – складно. Але в цьому, мабуть, і є цінність буття… Герой Адама Сендлера у фільмі «Клік» теж хотів пропустити не цікаві, складні, дріб’язкові моменти з життя. Таким чином він «доклікався» до лікарняної палати, де мав померти від старості. Епізод, де він намагається наздогнати свою родину в мене двічі викликав певний катарсис…. Інколи може здатись, що тобі зараз неймовірно складно або нецікаво. Але, вважаю, що від таких моментів слід навчитись отримувати користь та насолоду.

П.С. За кохання слід боротись.

Алергія

«За п’ять років до філолосфії виробилася стійка алергія. Тобто, це те, що доводиться долати». Так в інтер’вю сказала молода поетка та аспірантка університету імені Т.Шевченка Ірина Шувалова.

Прочитавши це – полегшено зітхнув. Значить, це нормальне явище і не треба хвилюватись. Бо останнім часом багато думаю про культурологію та філософію взагалі, про освітянську галузь... Відчуваю, що інколи харить від всього цього, тому намагаюсь забити голову продуктами масової культури. Стає легше. Але розмію, що це не вихід. Складно утримати «золоту середину». Все ж таки, ти чи філософ чи ні…

Якби інтерв’ю брали в мене, то я б сказав таку фразу про освітянську систему: «Знань замало, а свідомість повністю змінена».

Номер мобільного телефону

Людина борсається у системі власних життєвих координат – певні стратегії, орієнтири, цілі і т.д. Кожна людина вважає, що саме її координати є правильними.

Але хіба мій номер телефона є правильним для когось іншого, крім мене? Ні. Він в мене такий, бо колись я обрав оператора, потім із запропонованих номерів обрав саме такий, що сподобався. Потім вставив сім-карту в апарат, який також був обраний мною (виходячи з можливостей). І ось тепер володію певною комбінацією цифр, які дозволяють мені бути відкритим для всіх, хто поцікавився даним ключиком.

Якась дивна аналогія виходить.

Ми всі маємо вибір і виходимо з власних можливостей та бажань. Але ж жоден з нас не може стверджувати, що він абсолютно правий. Набираючи телефон своєї дівчини (гіпотетично) я правий при бажанні почути її голос, але набираючи таку рідну для душі та серця комбінацію цифр я не отримаю доступ до давнього друга, який хоче вкотре розповісти про власні проблеми.

Океан Ельзи співає «скільки людей – стільки машин», переформулюємо: «скільки людей – стільки номерів…». Номерів телефонів, тих же машин, тих же життєвих координат.

Симулякр вогню

Позавчора їздили на природу під Київ.

Почали організовуватись ще півтора тижні тому, але ніяк до ладу не могли все зробити. Зараз складно всіх зібрати і домовитись. Відверто кажучи, до останнього думав, що ми не доїдемо. Але запал "філософської школи" жевріє завжди і інколи перетворюється на справжній вогонь. У цей вечір та ніч, щоправда, це був більше симулякр вогню. На моє запитання, наступного ранку, навіщо вдень підтримувати вогонь, мені ніхто не відповів. Зате всі підходили до багаття і щось думали, мовчали, спілкувались і т.д.

Сподіваюсь, що таке багаття буде підтримуватись нами завжди. Для того, щоб через рік, два, три... ми збирались і спілкувались, ділились враженнями і т.д.

Радий, що в п"ятницю зібралось багато людей, яких я вже знаю багато років. Були й люди, з якими знайомий досить нетривалий час. Складно сказати, що останні подумали про наш захід. Просто ми є такими. У кожного щось є на душі - і радості і печалі. Це життя і ми його відчуваємо щомиті. Але інколи хочеться відключити свідомість, забути про існування певних меж. Це комусь подобається, а комусь ні. Але в кожного власні життєві орієнтири.

Зміна свідомості на короткий час потрібна і важлива (я не маю на увазі прийняття якихось заборонених речей). Саме ці карнавальні елементи дають привід для творчого сплеску в подальшому, розумінні якихось феноменів і т.д.

Можливо, саме таким чином інколи ми зрозуміємо глибини нашого буття. Можливо, так ми зрозуміємо самих себе.

Погоджуюсь

Прочитав сьогодні інтерв’ю з Олександром Ярмолою, солістом гурту "Гайдамаки". Хочу зацитувати його думку, з якою я наразі погоджуюсь:

"Сьогодні ти МУСИШ купувати речі, яких не потребуєш. А для того повинен продавати свій талант. Це така гра під назвою "купи-продай", вона забирає час, наповнює свідомість. Спроби протестувати, як правило, закінчуються поразкою. Це одна з ознак кризи цивілізації. З іншого боку, творчість є альтернативою цій кризі, тому я вважаю, що творити варто в будь-яких умовах."

газета "Друг читача" №10, 2010

Перше повідомлення (...початок)

Учора дві людини звернули мою увагу на існування блоґів та їх важливість.

Перша людина - давній знайомий - надіслав посилання і я переглядав його сторінку.

Друга людина - нещодавня знайома (хоч і давно відома) - не надсилала посилання, але я зайшов на її сторінку.

Колись я мав "Записи" - щодня записував свої думки та враження, писав років півтора. І от два місяця тому відчув потребу у викладенні своїх думок "на папері". Тому вчорашні події (такі незначущі для світу, але важливі для мене) спровокували все ж завести блоґ і почати писати в ньому (хоча я зареєстрував його ще місяць тому).

Писати повністю усі свої думки наврядчи зможу - публічність Інтернету вимагає внутрішньої цензури.

Тож, любі читачі, ласкаво прошу до мого світу думок!

П.С. "Поцелуй одного незнакомца другому"

"Правила - це Табу"