ЩОСЬ НЕ ТАК

Коли я поступив в університет, то із захопленням дивився на Великий Процес (те, що йменується як навчально-виховний). Структура викликала в мене захоплення і цікавість.

 

Та з часом ставали більш видні недоліки Процесу. Найбільшим відкриттям для мене став цей навчальний рік – рік коли стало можливим подивитись на все з нового ракурсу, викладацького.  Переді мною відкрилось ще більше вад. І що стало для мене найбільш болючим це розуміння власної інтеграції у цей Процес. Довго розмірковуючи зрозумів що ж саме непокоїть, виявилось, що проблема полягає у тому, що мої дії не співпадають зі світоглядними позиціями. Приходячи на пари я продовжую традиції цього Процесу – читаю лекції, веду семінари – роблю теж  саме, що робили і в ХІХ столітті, у 1968 році, 90-х рр. «Щось не так…», – зрозумів я.

Загалом приводом для роздумів стала книжка Роберта Кіосакі «Багатий тато, Бідний тато». Бестселер належить до тих про які розповідається в анекдотах: «Хочеш стати багатим? Напиши книжку про це».  Як ви уже зрозуміли книжка саме про те як розбагатіти. Автор дає кілька порад, серед яких я б виділив наступну – змініть мислення.  Про інше писати не буду, раджу прочитати самостійно або хоча б зайти на сторінку у Вікіпедії, там коротка анотація викладена. І хоч хтось скаже, що такі книжки є попсовими і не приносять користі, я б посперечався. Вони належать до мотиваційної літератури і дають ґрунт для нових роздумів, розширюють кругозір.

Мене ж зацікавила думка Кіосакі щодо системи освіти. Дана лінія проходить через усю книжку і говорить про те, що сьогодні ні для кого вже не є таємницею. (Майже, як у серіалі «Сімпсони», коли Гомер говорить Бартові: «Синку, зараз я тобі відкрию таємницю».  Барт: «Ти алкоголік?», на що Гомер у власному стилі відповідає: «Я ж сказав "таємницю"»). Кіосакі говорить про те, що сьогодні ні в школах, ні в університетах не навчають реальному, такому щоб знадобилось у житті. Система освіти, яка існує сьогодні була придумана кілька століть тому і наразі вже вичерпала себе.

Вже давно виникла потреба  шукати нові форми та методи в освіті, потрібно оновлювати її зміст. Те що розповідають в університетах відірване від реального життя. Виходячи зі стін вишів молода людина просто не може себе знайти і реалізуватись. Виникає питання: навіщо потрібно було 4-6 років витрачати час? Для себе я знаходжу відповідь у наступному: для того, щоб відстрочити початок дорослого життя. Студент є вільною молодою людиною, в якій завжди вирує драйв, енергія та сила. І зазвичай студент не переймається складними життєвими проблемами. Але відтягування не може бути постійним і з часом людина зустрічається з дійсністю. Ця зустріч може бути різною і не завжди є такою про що я пишу, але у будь-якому разі вона є складною і болючою.

Першим, що робить людина з дійсністю – це плач і галас.  Вголос людина це робить, коли народжується. З часом ці дії протікають всередині людини і є вже непоміченими. Коли вертаєшся додому змученим з роботи, коли бракує на їжу чи несплачені борги. Зустрічаючись з дійсністю після університету, людина здебільшого є такою безпомічною, як і певний час після народження.

Більшість знань, які отримані в університеті в житті не знадобляться. І в цей же час найбагатші люди сьогодення взагалі мали проблеми з системою освіти – Білл Гейтс Стів Джобс, Марк Цукерберґ та інші. Щось у цій системі не так. «Наявність гарної освіти не означає наявність багатства і гарної роботи»,  – так можна продовжити дану тезу думками Кіосакі.

Чому система освіти є неефективною? Чому існують ці недоліки?  Чому випускники багатьох університетів є неконкурентоспроможними? Причому як на внутрішньому ринку, так і на зовнішньому? Наші університеті не входять в рейтинги найкращих світових вишів. Чому ж нас не визнають? Відповідь, на мою думку, проста: ми орієнтовані на процес, але не на результат.

Ми орієнтовані на процес, а не на результат, коли студенти відповідають лише для того, щоб набрати певну кількість балів і отримати «автомат». Ми орієнтовані на процес, коли  думаємо про те, що скоро закінчиться семестр і будуть канікули (відпустка), а потім «знову все заново…». Ми не орієнтовані на результат, коли приходимо в університет «бо треба». Нас не цікавлять результати, лише кількість балів.

А щодо невизнання в Европі, то тут відповім запитанням на запитання: «Скільки сторінок за тиждень читає европейський студент  і скільки наш?». 

Відкритий для запитань!