Про роботу університетської газети «Педагогічні кадри»

З виступу на ректораті НПУ імені М.П. Драгоманова 10 грудня 2012 р.

 

Шановний Вікторе Петровичу!

Шановне панство!

Дякую за можливість представити основні здобутки редакції газети «Педагогічні кадри» за останній час і окреслити основні пріоритети в роботі на майбутнє.

Загалом за час моєї роботи на посаді головного редактора університетської багатотиражки «Педагогічні кадри» з 2010 р. було видано 22 щомісячних випуски та 1 спеціальний двомовний випуск. Останній був приурочений до 170-річчя від дня народження Михайла Драгоманова і був презентований на Європейському форумі ректорів педагогічних університетів. Номер підготовлений за сприяння Інституту іноземної філології.

ВОЛОДИМИР БОРИСЕНКО: «Історія – благодатний вчитель»

 

Пропонуємо вашій увазі інтерв’ю з професором Володимиром Борисенко. На яких помилках з історії ми маємо вчитись, якими бачаться сьогоднішні студенти відомому професору і чи цікаво досліджувати сучасність історику. На ці та інші питання ви дізнаєтесь відповіді з розмови з Володимиром Йосиповичем.

Інтерв’ю приурочене до 70-річчя професора Володимира Борисенка. 

 

– Володимире Йосиповичу, Ви є членом двох спеціалізованих рад по захисту дисертацій. Розкажіть, будь ласка, які сьогодні теми переважають у дослідників?

–       На сьогоднішній день на захист досить часто надходять дисертації з історії діяльності ОУН, УПА та з інших політичних тем. Такий підхід вчених до обрання тем дисертаційних досліджень цілком виправданий з точки зору їх попередніх замовчувань і фальсифікацій. Але вже відчувається певний дубляж тем дисертацій, повторюваність вже дослідженого, що наштовхує на думку про необхідність активнішого залучення насамперед нових джерел, що знаходяться за межами України. Цілком очевидною стає недостатність уваги дослідників до соціально-економічної тематики, а також проблем національно-духовного розвою українського народу. Зокрема, це стосується впливу таких духовних чинників як мова, віра, мораль на минуле становище, консолідацію та перспективу подальшого розвитку української нації.

КРАСА І ПРИСТРАСТІ В ГУРТОЖИТКУ

21 листопада в студентському гуртожитку № 5 Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова відбулось свято «Міс гуртожитку». Захід став одним з найбільш цікавих подій університету, які були приурочені до  святкування Дня студента.

У середу після занять студенти Інституту філософської освіти і науки та Інституту корекційної педагогіки та психології пошвидше прямували до гуртожитку, щоб встигнути на щорічний конкурс «Міс гуртожитку». В цьому році організатори обіцяли вразити присутніх цікавістю і неординарністю заходу. Забігаючи наперед зізнаємось, що їм це вдалось на повну силу.

 

Учасниці «Міс гуртожитку» підготували творчі виступи, а з кожним новим конкурсом дівчата ставали все більш впевненішими і чарівнішими. Кожна конкурсантка намагалась якомога ефективніше вирізнитись поміж конкуренток, тому захід виявився цікавим і приємним для перегляду.

МИРОСЛАВ ЖАЛДАК. УЧИТЕЛЬ УЧИТЕЛІВ ІНФОРМАТИКИ

15 серпня 2012 р. академіку Мирославу Жалдаку виповнилось 75 років. Розмова з «учителем учителів інформатики» як називають Мирослава Івановича в Україні та за її межами вийшла щирою і прямою. У годинній розмові відомий науковець відкрився перед нами не лише як вчений, але й як активна людина та дбайливий сім’янин.

 –       Мирославе Івановичу, розкажіть, будь ласка, коли і як ви пов’язали своє життя з Драгомановським університетом?

–       Після закінчення у 1959 р. механіко-математичного факультету Київського державного університету імені Т. Шевченка я був направлений на роботу до м. Тула (Росія). Але в с. Баришівка Київської області залишились дружина і дитинка. В Тулі не змогли забезпечити житлом і роботою нашу молоду сім’ю, тому на початку 1960 р. мені дозволили повернутись в Україну. Після повернення я звернувся до керівниці відділу в Інституті кібернетики АН СРСР Катерини Ющенко, яка обіцяла взяти мене на роботу у свій відділ. У той же час до неї звернулися представники Київського вищого інженерного радіотехнічного училища (КВІРТУ) з проханням допомогти з укомплектуванням кадрами електронно-обчислювальної лабораторії, яку щойно було започатковано в училищі, і Катерина Логвинівна серед інших порекомендувала їм і мою кандидатуру. Так я попав до КВІРТУ з намірами працювати на посаді інженера-програміста в електронно-обчислювальній лабораторії. Однак невдовзі мене викликав начальник відділу кадрів майор Г.С. Радаєв і запитує: «Як ти дивишся на те, щоб піти на викладацьку діяльність на кафедру математики?». Я, звичайно, засумнівався – надто вже відповідальною здавалася мені викладацька робота у вищому військовому навчальному закладі, тим більше одразу після студентської лави, без будь якого досвіду і впевненості в своїх силах і можливостях. Побачивши мою нерішучість і вагання, майор Радаєв сказав: «Словом, так. Командування вважає за потрібне задіяти тебе на цій роботі. Іди і доповідай завідуючому кафедрою математики, що тебе прислав Радаєв». «Єсть, товариш майор», відповів я і пішов доповідати завідуючому кафедрою математики. Так майор Радаєв Г.С. круто повернув мою професійну дорогу на педагогічну ниву, і з березня 1960 р. я став працювати на посаді асистента кафедри вищої математики КВІРТУ.

МИРОСЛАВА УЛЬЯНІНА: ЖИТТЯ ПО МАКСИМУМУ

Сьогодні Мирослава Ульяніна відома телеведуча, більшість українців можуть бачити її щоранку в популярній телевізійній програмі. Але в Драгомановському університеті вона стала відомою ще раніше, адже всі п’ять років її навчання були сповнені активною роботою в студентському самоврядуванні.

Випиваючи каву з Мирославою як з подругою зі студентської лави я запропонував записати інтерв’ю. У відповідь пролунало: «Вмикай диктофон».

БІЛОРУСЬКИЙ ДОСВІД

18-20 жовтня делегація НПУ імені М.П. Драгоманова відвідала Білоруський державний педагогічний університет імені Максима Танка. Колеги обмінялися досвідом щодо організації профспілкової роботи у вишах.

Відстань від Києва до Мінська 573 км, це приблизно на 23 км більше, ніж з української столиці до Львова. Проте відстань саме у 573 км занурює нас у простір іншої країни. Ця інша країна – Білорусь, яка з одного боку  є далекою від нас, та з іншого – залишається відкритою і ментально близькою.

Гуляючи Мінськом дивуєшся незначній кількості біг-бордів з рекламою і чистоті вулиць – як центральних, так і на околицях міста. Приємною несподіванкою стане велика кількість парків. Цим раніше пишався Київ. До речі, Мінськ, як і Київ також є містом-героєм. Взагалі перебуваючи в місті-побратимі відчуваєш себе затишно і зручно.

Анатомія міста

Всіх колег і друзів запрошую відвідати цікавий блоґ про Київ. Ви зможете побачити Київ з незвичних ракурсів. Блоґ веде релігіє знавець, магістрант, лектор освітньо-музичного циклу «Перший християнський князь» Сергій Савченко.

Всім зацікавленим натискати на посилання:  http://kiev-gorod.blogspot.com/

ВІТАЛІЙ ПОКАСЬ: «МИ ВПРОВАДЖУЄМО ЕКОЛОГІЧНУ ОСВІТУ І ВИХОВАННЯ»

27 липня своє 55-ліття відзначив директор Інституту природничо-географічної освіти та екології професор ВІТАЛІЙ ПОКАСЬ.

 

Віталій Петрович із задоволенням відгукнувся на пропозицію стосовно інтерв’ю для газети «Педагогічні кадри» і тому сьогодні перед вами ексклюзивний матеріал з керівником-професіоналом, вчителем за покликанням, істориком-романтиком в душі і доктором філософських наук.
 

– Віталіє Петровичу, розкажіть, будь ласка, про ваше становлення як науковця, викладача, директора.

–       Розпочну розповідь з дитинства. Я народився в сім’ї вчителів – мій батько працював учителем географії і історії, а матір вчителькою мови і літератури. У 1979 році поступив на спеціальність «Географія та біологія» природничо-географічного факультету нашого вишу. Планував, що після  закінчення інституту заміню батька на роботі. Він тримав мені посаду вчителя географії до самої пенсії, чекав, що я повернусь на малу Батьківщину, у славне місто Городище Черкаської області. Але вийшло по іншому: мені запропонували посаду директора студмістечка. Паралельно навчався в Інституті педагогіки в аспірантурі на заочній формі.  У 1992 році мене призначили  начальником управління дошкільних і інтернатних закладів Міністерства освіти і науки, в цей же час захистив кандидатську дисертацію з історії педагогіки.

Враження від Черкащини

11-12 жовтня побував на конференції в Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького. Вперше в житті відвідав цей університет і Черкаси.

 Університет розміщений на бульварі Шевченка, що нагадало про рідний університет. Але на цьому алюзії лише починаються – біля головного корпусу Черкаського університету знаходиться будівля на якій є дощечка з іменем Вацлава Воровського. Вулиця Воровського в Києві знаходиться біля гуманітарного корпусу. Але натяки про Київ на цьому не закінчуються. Перпендикулярно до бульвару Шевченка простягається вулиця Інститутська, яка перетинається з… Хрещатиком.

ДРАГОМАНОВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЗАПОЧАТКОВУЄ ПРИЄМНІ НЕДІЛЬНІ ВЕЧОРИ

7 жовтня в історичній частині столиці – на Аскольдовій могилі – стартував новий проект НПУ імені М.П. Драгоманова. «Перший християнський князь» - освітньо-музичний цикл, який відбуватиметься протягом 2012-2013 н.р.  

З жовтня 2012 року по квітень 2013 рік в Церкві Св. Миколая на Аскольдовій могилі відбуватиметься захід , який, як показала перша зустріч 7 жовтня, викликає зацікавлення як молоді, так і науковців. Освітньо-музичний цикл «Перший християнський князь» присвячений 1130-річчю від дня пам’яті князя Аскольда-Миколая і спрямований ознайомити всіх бажаючих з історичною роллю князя Аскольда. 

ЧИ МОЖЕ БОМЖ СТАТИ ГЕРОЄМ?

Предмет нашої сьогоднішньої кінорефлексії може викликати здивування і навіть заперечення, бо про подібні кінострічки в інтелектуально налаштованому товаристві не говорять. Сьогодні розмірковуватимемо над фільмом «Бомж з рушницею».

 Наше життя сповнене усіляких дивацтв. Ось наприклад, ми соромимося цілком природних речей, відчужуємося від них, ба навіть розмови довкола них вважаємо некультурними у вихованому товаристві. Сміття, або «треш», якщо говорити модною англійською мовою. Воно є результатом нашого існування, та в той же час ми тримаємося від нього осторонь. А ще в нашому житті є фільми жанру «треш», згадуючи про які, більшість не зізнаються і кажуть, що ТАКЕ не дивиться. Пам’ятаєте, коли сайт ex.ua закрили, то дехто почав замовчувати, що користувався «пальоною» продукцією, засоромившись цього. Або ж хіба я як викладач у столичному виші можу зізнатись, що дивився фільм «Аврам Лінкольн – мисливець на вампірів»? Колеги подумають, що я деградую, перед студентами втрачу авторитет і т.д. Але мені пощастило, що в першу чергу я культуролог і знання новинок культурної галузі важливе для професійного світогляду. Тому перегляд подібних фільмів для мене є частиною роботи, а не просто «вимкненням мізків» і бездумним споживання. Стосовно фільму про американського президента, то я поки його ще не дивився, тому поки залишимо рефлексію над ним на майбутнє.

ПЕРШИЙ ХРИСТИЯНСЬКИЙ КНЯЗЬ

7 жовтня стартує проект «Перший християнський князь». Мені пощастило долучитись до його творення, тому з нетерпінням чекаю наступної неділі. Захід присвячений князю Аскольду. Достовірних даних про діяльність і життя цієї історичної постаті мало, тому захід від цього стає ще більш цікавішим.

 «Перший християнський князь» має формат освітньо-музичного циклу, тобто розповідь про постать Аскольда буде поєднуватись з музичним супроводом. Тому це гарна можливість в неділю як збагатитись новими знаннями, так і відпочити. Подібного формату в Києві зараз немає. Подібне робив лише професор Василь Федоришин в Національному будинку органної і камерної музики, тоді захід мав формат концерту-лекторію і присвячувався українським композиторам. Кілька разів потрапляв на ці заходи і в мене залишились найкращі спогади. Десять хвилин цікавої розповіді, а потім занурення в музику, знову – лекція і знов музика… І так протягом години.

ПЕРШЕ ВЕРЕСНЯ… ПЕРШІ ЗУСТРІЧІ…

Посвята в першокурсники – важлива частина навчально-виховного процесу в кожному університеті. В Національному педагогічному університеті імені М.П. Драгоманова до зустрічі з новими студентами готуються ретельно і до цього процесу залучений увесь університетський колектив – адміністрація, викладачі і студенти. Кожен бажаючий може приєднатись до створення сценаріїв, прикрашання сцени та безпосередньо зустрічі першокурсників в стінах провідного педагогічного вишу. Тижневик «Освіта» завітав на посвяту в Інститут філософської освіти і науки та Інститут української філології НПУ імені М.П. Драгоманова.

Все залежить лише від нас!

Вітаю всіх з початком нового навчального року!

Сьогодні  університет знову наповнився Життям. Після трьох місяців канікул молодь повернулась до студентської лави, а викладачі зайняли висхідні позиції біля кафедр в аудиторіях. Першокурсники вже почали освоюватись. Кожного дня на них чекає щось нове, адже для того, щоб пізнати університетське життя потрібен не один місяць.

З сьогоднішнього дня в університеті почне вирувати те, що складно пояснити словами. Поєднання молодіжного запалу і досвіду професорів, студентська спрага до нового і викладацька інтелектуальна аура. Саме за цю атмосферу мені до вподоби робота. Саме через це я із задоволенням ходжу на вул. Тургенєвську 8-14 та вул. Пирогова 9.

Зізнаюсь, що через різні обставини інколи складно працювати. Але в університеті багато цікавих і неординарних постатей, спілкування з якими наповнює бажанням творити і розвиватись. Будьмо уважними до колег, не оминемо нових думок і ідей. У дискусіях відточуються знання і зароджуються нові світи. Творімо нові реальності!

Пропоную кожному поставити собі кілька цілей. Переконаний, що попереду на нас чекає незвичайний рік і тому бажаю наснаги для здійснення цілей. Ми їх цього навчального року обов’язково досягнемо.  Все залежить лише від нас!

ПОГОВОРИ ЗІ МНОЮ НАСАМОТІ

 

Пропоную вашій увазі спільний з Олександром Козинцем текст, над яким працювали півтора роки. Ми спробували з Сашком зануритись в жіночу психологію через творчість. Чекаємо на ваші відгуки і коментарі.

 

 

 

Лист 1

Таємниця

Привіт, Нелько!
Нарешті ти відповіла! Так довго чекала твого листа – і от зараз можу тобі відписати. Ти ж знаєш, що для мене наше листування більше, ніж просто спілкування. Це можливість бути собою, і головне – відвертою. Хоч ми й не бачились ніколи в реальному житті, а знайомі лише віртуально, все ж, я довіряю тобі й тому хочу написати дещо важливе.
Ніхто про це не знає. Але тобі розповім. Ти старша (сподіваюсь, тебе це не образить), досвідченіша. А досвід у житті – найцінніше надбання. Я завжди ціную все, що зі мною трапляється. Це змушує бути сильнішою духом. А що для тебе досвід? Я, наприклад, не вірю, що він може бути негативним.

Для того, щоб...

Кілька фактів з мого перебування в Лазурному. Вчора був місяць як я тут живу.

Для того, щоб потрапити в мережу Інтернет

мені потрібно десять хвилин йти до ринку, де знаходиться Інтернет-центр. Працюю за своїм ноутбуком, бо так дешевше і ефективніше.

БЛУКАЮЧИ ВУЛИЦЕЮ ЛЕНІНА

Кажуть, що за три тижні у людини змінюються звички. У середу було рівно три тижні як я приїхав в смт Лазурне Херсонської області. Не знаю як щодо звичок, але на мислення  такий тривалий час перебування точно впливає.

Я вже відвик від багатоповерхівок (як в пісні «Прилелето лето» Потапа і Насті Каменської: «На пляже ляжем! / И крем по телу мы размажем. / И никаких многоэтажек, /А только песок...»). З одного боку Лазурного безкрайнє море, з іншого – гарячий степ. Виникає враження, що існує лише невеличке селище, яке складається з 13 вулиць і кількох невеличких провулків. Хоча особисто я ходжу лише трьома вулицями і цього повністю вистачає.

В одному есе, яке написав кілька років тому, розповідається про те як дівчина говорить по телефону з матір’ю і сповіщає про те, що розлучилась з коханим, тому їде з міста на кілька днів. Закінчується твір тим, що вона в один бік купує один квиток, а у зворотній – два. У червні я поїхав в Лазурне купивши лише один квиток, а назад взагалі не купував. Тому можу сміливо сказати, що на літо цього року переїхав в інше місце. Для мене це цікавий досвід.

Крім відчуття свободи, яке одразу виникає через відсутність гнітючих багатоповерхівок, починаєш жити іншим ритмом – більш розміреним. Це не Київ, тут не потрібно щось чи когось наздоганяти. Інший ритм позначається навіть ходою – кроки стають більш виваженими і спокійними. 

Тут не рахуєш дні. Немає сенсу від того чи сьогодні понеділок або середа, вівторок або субота. Можливо це через те, що кожен день схожий на попередні. Хоча особисто мені тут більш пощастило, бо в мене дні позначаються різноманіттям текстів, які пишу. Ал ось в тих хлопців, які ходять пляжем і продають креветки або пахлаву різниці в днях взагалі немає. Є лише літо. Числа тут також не мають значення, крім знабйльш визначних. Наприклад, всі довкола знали, що «сьогодні День Конституції, а значить 28 червня», «завтра п’ятниця 13-те».

Як вже зазначив, то існує лише літо. І лише влітку місцеві селяни можуть заробити собі на життя здаючи в оренду житло, продаючи на пляжі креветки і городину на ринку. Я ніколи не був у Лазурному взимку і навіть не уявляю яке  в цю пору року селище має вигляд, бо сумніваюсь, що вулички прибирають від снігу. Як мені відомо, то більшість місцевих робить запас на зиму і перечікують її для того, щоб влітку знову все почати заново. Бо влітку є робота. А той, хто працює не має часу на дурниці. Є власне господарство (наприклад, поле, яке слід обробити, територія, на якій здається житло) і його слід доглядати. Те, що діється в Києві здається далеким і непричетним до того життя, яке тут.

На жаль, там, де я живу телевізор «ловить» лише два телеканала – «Перший Національний» і «Інтер». Тобто, те, що в місті постійно перемикаю і уникаю. Перші десять днів я дивився лише новини, а зараз навіть не цікавлюсь ними. А от телепередачі типу «Про життя», «Сімейний суд» навпаки викликають інтерес. Тепер мені зрозуміло чому «Інтер» має великий рейтинг. Він має найбільше телевізійне покриття, а в далеких селищах і містечках цікаві саме такі телепередачі: «адже вони про таких же людей як я». Хоч мене також обурило голосування за мовний закон, але це здалось настільки далекою подією. Я уявляю атмосферу, яка панувала в Києві і у великих містах в ці дні, але в таких місцях як Лазурне це здалось чимось нереальним.   В Лазурному не стоїть питання про мову. Тут спілкуються різними мовами і одне до  одного нормально ставляться. Тут люди ходять такими вулицями як «Леніна», «Жовтнева», «Комсомольська», «Миру», «Радянська» і ні в кого навіть не виникає питання щодо їх перейменування. У людей є завдання більш важливіше – прогодувати родину. Я розумію, що назви вулиць є ідеологічним впливом на свідомість людей, але від перейменування їх, наприклад, в «Незалежності», «Соборна», наповнення життя людей не змінилось.

Ці речі відомі всім, але на відстані 700 км від столиці вони здаються простими як табличка множення. Спочатку потрібно нагодувати людей, а потім вже займатись питаннями мови і ідеології загалом. Піраміду потреб Абрахама Маслоу ніхто не скасовував – спочатку потрібно вдовольнити фізіологічні потреби, а вже потім всі інші. Тому в якусь мить стає незрозуміло, а чим же насправді займаються в столиці. Тут, в Лазурному, я не можу пояснити людям те, ким я є за фахом (тобто, культурологом). А дивлячись днями по «Першому Національному» телепередачу «Книга.UA», де Ірина Славінська робить  літературний огляд, то незважаючи на мою професійну зацікавленість, я зрозумів, що ця телепередача, яка вироблена на державне замовлення немає сенсу в таких місцях як Лазурне. Тут навіть не продають книжок. У селищі є лише старенька бібліотека, а на літньому ринку - ятка, де поруч з кремами для засмаги лежать кілька книжок розважального характеру.

«Книжковий розпач» в мене виник ще через одну причину. Коли минулого тижня  я читав у подвір’ї книжку і проходячи біля мене сусід-львів’янин запитав «Що за книжку читаєш?». «Оксану Забужко», – відповів я. «Це мені нічого не говорить», – почув у відповідь. Назву книжки «Польові дослідження українського сексу» я вирішив промовчати, бо відчув наближення розмови сліпого з глухим. Чоловік зі Львова загалом виявився цікавою людиною, він працює в автомайстерні, заробляє достатньо, щоб двічі на рік відпочити з дружиною і дитиною. Але тему культури ми з ним більше не підіймали. А от про політику говорили. Політикою в Україні цікавляться, а культура проходить повз уваги.

Переконаний, що якби ми більше «жили» книжками Юрія Андруховича, братів Капранових чи Сергія Пантюка, а не «Десятьма кроками до людей» або ж «Народним списком», то все розставилось би на свої місця. Тоді б навіть не виникало питання про мову і не відбувались жорстокі сутички в центрі столиці. Фраза «Купуй українське» наповнилось би повноцінним змістом.

Я вже три тижні ходжу вулицями, які мають відгомін минулого. Сприймаю їх назви не як політично заангажовані, а як культурну спадщину. Леніна і комсомол з історії не прибереш. Але назви таких вулиць вже вичерпали свій ресурс і зміст. Вони не несуть жодної загрози, а ось відсутність книжкової ятки вже є сигналом для тривоги. Сподіваюсь, що місцеві мешканці наприкінці літа знайдуть, де придбати книжки і прочитати їх взимку.

«ЗОЛОТИЙ БЕРЕГ» ЛАЗУРНОГО

У профкомі співробітників НПУ імені М.П. Драгоманова в наявності путівки в пансіонат на березі Чорного моря (Лазурне, Херсонська обл.). Вашій увазі пропонується репортаж з місця відпочинку і світлини.   

Перебуваючи на відпочинку вирішив використати час з користю для своїх колег. У профкомі співробітників НПУ імені М.П. Драгоманова вже кілька років продають путівки в пансіонат «Золотий берег» (смт Лазурне Херсонської області). Так як я зараз знаходжусь в Лазурному, то вирішив навідатись до цього пансіонату і довідатись куди ж пропонують поїхати відпочивати драгомановцям.

13 ДНІВ – 13 ВРАЖЕНЬ (ЛАЗУРНЕ 2012)

Учора було 13 днів мого відпочинку на узбережжі Чорного моря, а саме в Лазурному Херсонської області. Отримав нарешті невеличкий і не зовсім зручний доступ до Інтернету, тому користуючись нагодою хочу поділитись з вами враженнями.

Половина місяця

Чомусь в мене не виходить регулярно оновлювати блог. Не хочеться писати щось коротеньке, бо для цього є Твітер, а часу для написання чогось великого немає. Напишу кілька найяскравіших вражень про початок літа 2012 року.

1.       Цього року відпустка в мене велика і триватиме три місяці через пункт №2. Але в університеті з’являвся, бо були невирішені справи.

2.       Тиждень тому розпочалось довгоочікуване Евро. Почав цікавитись футболом і дивлюсь майже всі матчі. Відвідував кілька разів фан-зону в центрі Києва.

3.       Був на цьому тижні у друга і колеги по роботі на дачі під Борисполем. Два дні вистачило для повного відпочинку. Позитив і гармонія – головні принципи відпочинку!

4.       Неочікувано для себе вирішив поїхати на море. Не планував кудись їхати влітку, але хочеться на певний час поїхати з міста. Вирішив для себе раптово, мав уже в п’ятницю бути в Лазурному (Херсонська обл.) , але через футбол ще поки знаходжусь в Києві.

5.       Взяв квиток до Херсона на 19 червня. Виявилось, що в цей день Україна змагатиметься з Англією. У зворотній бік квитки на потяг не брав, тому не знаю коли повернусь.

6.       Дивуюсь, що вже 16 червня. Половина червня пройшла. Швидко.   

Довідка публікацій

Сьогодні День  журналіста України. Дякую всім, хто привітав зі святом!  Розміщую довідку публікацій за останні роки для підтвердження того, що недаремно телефонували/писали смс =)

1. Русаков С. Сестри Рущин: різниця в один сантиметр // Педагогічні кадри. – 2012. – № 5 (1625), травень. – С. 8.
2. Русаков С. Станіслав Цибін: «Роблю не для себе, а для молоді» // Педагогічні кадри. – 2012. – № 5 (1625), травень. – С. 5.
3. Русаков С. Галина Мєднікова: «Ціль мого викладання – розвинути рефлексію свідомості студента» // Педагогічні кадри. – 2012. – № 5 (1625), травень. – С. 4.
4. Русаков С. Сконцентрували найкраще // Освіта. – 2012. – №20 (25 квітня-2 травня). – С. 7.

ДОТИКОМ ПЕРА - 2012

Конкурс «Дотиком пера» університетської багатотиражки «Педагогічні кадри» у цьому навчальному році  завершився і журі визначило трьох переможців. Нагадаємо, що призовий фонд конкурсу склав 2 300 грн. Нагородження переможців подарунками відбудеться на найближчій Вченій раді університету, де їх особисто привітає ректор університету академік  Віктор Андрущенко.

Станіслав ЦИБІН: «Роблю не для себе, а для молоді»

Інтерв’ю

Ми завітали до голови первинної профспілкової організації НПУ імені М.П. Драгоманова Станіслава Цибіна напередодні його ювілею. Станіслав Григорович є однією з тих особистостей, які повністю віддаються колективу і студентству.

Про становлення лідера профспілкового руху в університеті і країни, нагальні проблеми сьогодення, а також життєві поради від Станіслава Цибіна ви можете прочитати в інтерв’ю.

БЕЗ_ВК

Сьогодні 11-й день мого життя без соціальної мережі «ВКонтакте». Ділюсь враженнями і відповідаю на питання: «Чому ти видалився?».

Після видалення сторінки у ВК кардинальних змін у моєму житті не відбулось. Так само дихаю і живу. Перші дні, після видалення, були настільки завантаженими різними подіями і заходами, що особливо не відчув різниці, крім того, що приходячи ввечері з роботи міг спокійно провести час удома і підготуватись до сну, а не ще «півгодинки» перевіряти повідомлення.

З’явилось більше часу.

СЕСТРИ РУЩИН: Різниця в один сантиметр

Близнюки університету

Їх обох цікавить спорт, танці, спілкування, прогулянки на природі. Еріка та Анжеліка Рущин сповідують сповнений відданості та любові спосіб життя, наповнюючи свій внутрішній та оточуючий світ новими барвами.

Еріка. У школі завжди мала нахил до спортивної діяльності, на відміну від сестри, яка тяжіла до культурно-мистецької: співала, танцювала. Зараз дівчина навчається на другому курсі спеціальності «Філософія-суспільствознавство».

У 15 років дівчата вирішили, що якщо одній з них сподобається хлопець, то інша вже не буде на нього задивлятись. «Якщо Анжеліка зустрічається з якимось хлопцем, то я вже не маю права бути з ним. Він стає мені як брат».

Галина МЄДНІКОВА: «ЦІЛЬ МОГО ВИКЛАДАННЯ – РОЗВИНУТИ РЕФЛЕКСІЮ СВІДОМОСТІ СТУДЕНТА»

Розмова з Галиною Мєдніковою з першої хвилини набула несподіваного повороту, бо викладачка відмовилась відповідати на питання стосовно автобіографії і попросила зосередитись саме на науковій діяльності. У цьому власне й полягає феномен Галини Сергіївни. Вона повністю занурена у свою діяльність і живе нею. У квітні Галина Мєднікова відсвяткувала свій ювілей. Через призму запитань про культурологію, можна вгледіти її світогляд і життєві позиції.

Учора тимчасово видалив сторінку з соціальної мережі «ВКонтакте».  

Якщо потрібно зв’язатись зі мною, то Ви можете писати смс чи телефонувати на мобільний, у мене залишається працювати сторінка у Фейсбуці і Твітері. Також буду радий якщо ви читатимите мій блоґ надалі.

STEP IN A WORLD CULTURE AND SCIENCE

Сучасний світ вимагає, щоб студент знав іноземні мови на високому рівні, тому вища школа шукає нові форми підготовки фахівців. З весняного семестру в Інституті філософської освіти і науки для студентів третього курсу дисципліна «Культурологія» викладається іноземною мовою. Наш університет один серед перших в Україні, хто проводить подібний навчальний експеримент.

Сучасність диктує нові вимоги у підготовці вчителів, адже для компетентності потрібно мислити глобально. Для цього слід мати зв’язок зі світом: читати актуальні джерела іншими мовами, спілкуватися з іноземними колегами. Тому в університеті впроваджується подібний формат викладання. «Для цього відібрані викладачі, які добре володіють іноземною мовою та мають відповідні сертифікати, – говорить директор Інституту філософської освіти і науки, професор Іван Дробот, – також важливо, щоб вони розуміли суть Болонського процесу, місце університету в освітньому просторі, роль філософії і культурології в сучасному світі».

СМАЧНА ПРЕЗЕНТАЦІЯ КНИЖКИ

25  травня  о 17 год в НПУ імені М.П. Драгоманова (вул Пирогова 9, Мистецька вітальня) відбудеться презентація книжки літературно-екологічно проекту «ПРОдайте їсти».

Гамбургер, масло, згущене молоко, червона ікра, шоколад, макарони, зефір, соняшникове насіння, мед, петрушка та ін. Ці продукти – головні персонажі. «ПРОдайте їсти»  – перша українська літературно-екологічна гуртівня, де учасники розмірковують від імені продуктів харчування. Така собі сповідь. Не ми дивимось на продукти, а вони на нас. Хтось із них хоче нас отруїти, інші навпаки – захистити… Отакі життєві історії книжки-сповіді, книжки-несподіванки.